Наші учні

Світлана Чіковані:
Мій перший майстер-клас у Майстра

Сказати, що я була вражена – це нічого не сказати. Маленька передісторія. Співати я мріяла з дитинства, але так сталося, що батьки не мали змоги віддати змалечку в музичну школу, а потім сама не наважувалась. Сцена – це була найзаповітніша дитяча мрія і найбільший страх.
Два роки тому мені випало щастя народитися вдруге за одне життя. З того самого моменту все, про що я мріяла раніше, але постійно відкладала на потім, що вважала нездійсненним – стало справою першочергової ваги. Спочатку було кохання, потім я стала сироїдом, почала писати вірші, казки, легенди, рік тому стала співати в народній хоровій капелі «Дніпро».
Але було прагнення співати самій, вокалом. В мене немає музичної освіти, і не буде:) Я думала, що для того, щоб співати – потрібна консерваторія, а це – 6 – 8 років, яких у мене немає. І тут з’являється Павло Васильович зі своєю лекцією в нас на занятті хору. Взагалі, я прийшла до такої думки, що коли людина має справжню мету, коли вона йде до неї попри все, і коли ця мета не йде всупереч з думками Творця – обставини завжди будуть складатись таким чином, щоб якомога швидше наблизити людину до її мети.
Будуть траплятись потрібні люди, будуть відбуватись події, будуть даватись знаки. Потрібно лише відкрити очі і нашорошити вуха – і прислухатись до голосу свого серця. А воно ніколи не обманює. Павло Васильович – саме та людина, яка була мені потрібна в даний момент. Таке враження, що Він висловлює мої думки, неначе я все життя на Нього чекала. В мене природній сильний і гарний голос. Та я своїми страхами настільки далеко його забила, що тепер важко йому відразу вийти на поверхню. Я навіть не думала, що ці прості «Ой!» можуть творити справжнє чудо. На майстер-класі голос трошки показався, але мені було того мало.
Я майже щодня почала залишатися після роботи в кабінеті (благо, що в бібліотеці М. Максимовича стіни по вісім метрів і гарна акустика) і «пробивати голос». Буквально кожні три дні відбувались зрушення, причому кожного разу мені хотілось виконувати все складніші твори. Я знаю, що Бог, як люблячий батько, наділив дітей своїх необмеженими можливостями, потрібно лише знайти ключик і відімкнути дверцята, відкритися світу.
Спочатку буває страшно, але потім, коли починаються дії – приходить впевненість і сміливість. Павло Васильович каже, що не потрібно намагатись бути як всі, бути посереднім – треба прагнути стати найкращим! От я і надумала собі стати кращою співачкою за всю історію існування людства, такою, щоб Сам Отець Небесний мав мною пишатись:) Звичайно, треба багато працювати. В мене буде така відправна сходинка… От, коли заспіваю без єдиної помилки і без запинки «Солов’я» Аляб’єва – можна буде і на сцену:) Шановний Павло Васильовичу, спасибі Вам за те, що Ви є, за те, що ви робите, за те, що вірите в нас і любите нас. Адже любити людей – це найвища нагорода, яку дав нам Господь Бог.

З повагою, Світлана Чіковані.
м. Київ.

* * *
Я в самодеятельности давно, с 64-го года и прирходилось слышать от руководителей вокальных ансамблей фразу,сказанную претендентам не подходившим по каким-либо требованиям данного руководителя : “Вы нам не подходите”. А всего-то у человека либо диапазон голоса был невелик, либо ноты не знал, либо музыкальный слух был не развит.Наш педагог никому не говорит подобных фраз.А педагог наш– Павел Васильевич Тютюннник– закончил консерваторию по классу вокала, но учит нас своим методом постановки голоса, основанном на итальянском бельканто. Его девиз: “Я научу петь любого!”Оставив ансамбль, в котором пропел 7 лет, я пришёл в апреле прошлого года в школу бельканто Павла васильевича с диапазоном звучания голоса чуть больше одной октавы. На вопрос сколько мне лет ответил– 65. “Самое время начать петь”–сказал педагог. Я подумал, что он пошутил. Но позанимавшись по его методике постановки голоса с месяц,а ведь редко кто умеет ставить голос, да и то используя методику музучилищ или консерваторий зная о ней понаслышке, стал на распевках “доставать”ноту “до” третьей октавы , при том, что пришёл из ансамбля выпевая с трудом “ми” второй. Сейчас пою в трёх октавах. Нормальному академическому тенору такой диапазон и не нужен, но ,как говорит Павел Васильевич, “имея такой диапазон, легче петь теноровые партии”.
К нему в школу приходят желающие петь вообще без каких-либо выраженных певческих данных и через два-три месяца начинают петь и я уверен, что позанимавшись дольше и с упорством запоют профессиональным голосом. Примером тому–мать и дочь, занимающиеся второй месяц и молодой человек Иван,к сожалению из-за занятости бывающий на репетициях редко, но уже начинающий “звучать”.
Бывшие ученицы Павла Васильевича поют в Донецкой филармонии, продолжают совершенствоваться в Венской консерватории,победитель “Х”-фактора Алёша Кузнецов обучался пению в школе Павла васильевича, “Донецкий соловей” Леонид Сергиенко, бывший шахтёр, ныне пенсионер даёт концерты в Киеве.
Сам Тютюнник тоже выступает в различных фестивалях, где поёт песни, сочинённые им же. Интеллектуал и эрудит, он поражает глубиной своих знаний собеседников, его очень интересно слушать и быть рядом с ним.
З повагою, Світлана Чіковані.
м. Київ.

Откровення від маестро

ФОРМУЛА ЖИВОГО БУТТЯ
АБО НАРОДЖЕННЯ КРАСИ

Бельканто – це творення світу. Коли співає Душа, Твориться СВІТ. Бог творить приспівуючи! Наш істинний Дух – це те, що любить Душа наша. То є найвища наша сутність. Це те, чим ми трохи встигаємо пожити в дитинстві. «Будьте, як діти!» – цей заклик багато тисячоліть витає над людством. Його знаходимо у багатьох прадавніх вченнях та релігіях. Будьмо, як діти: щирі, відверті, прості, чесні і чисті серцем! Носімо в собі той дитячий подив і захоплення красою світу. Це святе незвикання, народжування, народжуватись, народжуватись! Це є Живе Буття! В цьому стані ми постійно відчуваємо Радість, Красу і неповторність усього – ми в Раю!.. Альтернатива смерті – не життя, як нам його підносять, а народження. Народжуватись і знову народжуватись. Це і є – БУТИ! Це є БУТТЯ! Це – стан, до якого ми трохи доторкнулись у дитинстві і який ми згодом швиденько втратили під натиском того, що є за вікном. А там – Цивілізація! А це – війна усіх з усіма. То є хвороба Духу. То є самогубство. Її наслідок – хибна картина світу, хибний світогляд, хибна концепція людини, хибна шкала цінностей. Науковий світогляд – найпримітивніше, найаморальніше і найбільш бездуховне, що тільки може бути. Бо науки вивчають мертве, вивчають смерть. Треба не вивчати, а творити нову красу, бо ми у вищій своїй сутності Деміурги (Творці світу). І коли ми живемо Родом Єдиним, у взаємному служінні, повазі і любові, нам відкрита сама Істина, де ми можемо творити. Наша мрія, наша Фантазія тоді творить цей світ. Бо вона має тоді велику творчу силу, коли ми єдині, коли ми є РІД. Ми тоді всесильні, безсмертні, красиві і щасливі!
Цивілізація – це Антирід. Вона розриває наші руки, наше коло, наш РІД. Тоді в людину входить страх. Вона стає слабкою, немічною. Вона вже не є Деміург. Нема вже живого Буття, а є хворе життя, в якому ми всі нудимось і всі мріємо про Рай, який ми втратили…
Колись людина творила картину світу. Творила й перетворювала. Писала картини, накладала грунти і писала нові й нові. І всі вони були живі, прекрасні, щирі, бо робились по Правді, по Совісті. Їх творила висока людська мрія, найвища наша сутність. Це були пісні пісень. Це було істинне бельканто (прекрасний спів). Відголоски тих світів знаходимо у народних билинах, казках і піснях. А зараз ми «доношуємо» і «доламуємо» світ, який створили наші предки. Бо самі не маємо сили творити… Хоча, як кажуть, звикнути можна до всього і вважати, що то і є життя. А не треба було б звикати до Некрасоти й Невисоти. Не треба втрачати нашу найвищу сутність, ту велику таємницю, яка робить нас красивими і щасливими. А то є стан «коли співається». Душа співає – значить, живе Дух високий. Живе мрія, Фантазія,. Йде творення світу, народження Краси!

ТАЙНА ЧЕЛОВЕКА РАСКРЫТА:
ЧЕЛОВЕК – ЭТО НЕ СУЩЕСТВО, ЧЕЛОВЕК – ЭТО МИССИЯ!

В чем она? Род свой достойно представлять в этом мире. Позволить РОДУ участвовать в этой жизни. Жить по Сосести, по Правде, по закону служения Красоте, Высоте и Совести. Жить по закону взаимного служения, когда все служат всем. Когда человек для человека цель, а не средство достижения личных корыстных целей. Не использовать людей, а служить им (служить опорой, поддержкой, помощью) А ведь и тебе, в свою очередь, все так же служат. Все – это Род, Семья Единая. Это – РАЙ, и человек – счастлив! Так что, землю люби, людям служи, живи по Совести, по Правде и будешь счастлив! И будешь человеком! Будешь соответствовать высшей своей сущности. Это – древнейший, изначальный, нравственный закон Человечества. При этом через тебя весь РОД реализует себя в эт ом мире, ибо мы есть то РОДОВОЕ ДРЕВО.

Если не разъединять себя с РОДОМ, то появляется шанс оставаться молодым. Вечная молодость – это и есть Род! В РОДУ – постоянно идет процесс обновления, там – вечная молодость, там нет старости.
Мы не потому слабеем, что стареем, а наоборот, стареем, потому что слабеем. А силы – в РОДУ!
Мы бы и не старели, если бы «настраивали» свои «антенны» на РОД. Источник сил, вечной молодости – это наш РОД! Нет никакого возраста, нет старости, потому что ЧЕЛОВЕК – ЭТО ДУХ!
Если с Родом связан, будет Дух вечный. Источник силы – это наш РОД – ДРЕВНЕЙШИЙ БОГ!
Потому миссия наша – Род свой достойно представлять в этом мире – в лучшем из миров (абсолютно прав был Лев Толстой, который высказывал предположение: «Может, мир, в котором мы живем, лучший из миров?» Род свой достойно представить, который и породил нас, и выслал нас вперед! Как та весна: «Она нас выслала вперед». Мы – тот листочек на макушке РОДОВОГО ДРЕВА, и если мы не отрываемся от древа, оно живет в этом мире, едино с нами, и весь РОД наш живет. Эту миссию мы неосознанно выполняем в нашем детстве. Сонм чувств и впечатлений детства – это букет переживаний всего РОДА. Дети живут и воспринимают мир родово… Вот почему призыв «Будьте, как дети», который красной нитью проходит через все древнейшие учения, философии и религии, совершенно справедливый и жизнетворный!
Быть как дети – это быть простыми, искренними, открытыми, честными и чистыми сердцем, добрыми и смелыми! Дети не отделяют себя от мира, они вживлены в него. А мир – это РОД, дети живут в РОДУ и по РОДУ. Детство – счастливая пора. В детстве мы– в истинном РАЮ. В детях живет весь РОД, реализуя себя в этом мире. В детстве мы – как Ноев Ковчег, в котором плывет по жизни весь наш РОД.

МИ ВСІ – ОДНІЄЇ КРОВІ
або ЧИ ТРЕБА БОРОТИСЯ З МАРОЮ?

Життя – то не є боротьба. Нас неправильно вчили… Боротьбою є те пекло, яке ми розвели в цьому Раю. У нашому Раю. Біля лона Матері-Землі. А справжнє живе життя – то є Свято Вселенське. То є Радість і Щастя. То є насолода спілкування усіх з усіма. (Ми трохи торкаємось цього у нашому дитинстві, хоча вже від самого нашого народження цей світ починає нас вчити, робити за подобою своєю). Бо Світ – Єдиний, все, що є у ньому, є дітьми однієї матері-Землі!
«Ми всі – однієї крові!» – як казала одна чарівна дитина. Тільки ми забули про це. Забули про те, про що не можна забувати, бо тоді приходить Цивілізація – як той «сіренький вовчок» і «хапає за бочок». Цивілізація, що є війною усіх з усіма і війною людини з самою собою. Цивілізація, яка порушує Рід, розділяє людей, розділяє Сина з Матір’ю, пропонує якусь хвору любов, а Радість Життя забирає і виїдає з нас найдорожче – Людяність: те Тепло, Добро, те Світло і ту Щирість, Чесність і Правду, виїдає Совість, Душу виїдає!..
Цивілізація, що робить людей холодними егоїстами. Вони перестають служити одне одному, служити Красі!
Людина для людини перестає бути Метою, а стає засобом, люди починають використовувати одне одного заради особистої користі!..
Який жах! Яка Некрасота й Невисота! Яка бездуховність! Яка смердюча тваринність! Людина стає соціальною твариною. Починається війна усіх з усіма. А колись всі служили всім, радували одне одного, служили Красі. Жили по Совісті, по Правді. Любили Землю, жили Сім’єю Єдиною! Були Родом! Адже ж увесь Світ – то є Єдиний Рід, «ми всі однієї крові». А за Цивілізації людина стає соціальною твариною, як кваліфікує її нинішня наука. А колись була Янголом світу, який служить Красі!
До речі, а що ж це за науки, ці «діти цивілізації», її надія й опора, ця умова її існування?
Науки. Що то є? Що то є – науковий світогляд? Куди вони нас ведуть? А, може, вже завели? «До істини!» – стверджують всі науки. Мета всіх наук, виявляється, істина! Але всі вони заявляють, що істина уповні ними досягнута не може бути ніколи. Що всі науки будуть з часом все більше і більше наближатися до неї. Всі науки зізнаються, що вони є недосконалими. Наприклад, сьогодні, згідно з наукою, вважається за істинне одне, а взавтра робиться нове відкриття і з’ясовується, що треба робити протилежне. А «якщо поїзд уже пішов» і життя людини зламане від таких наук? То навіщо нам такі «лоцмани»? Хіба можна в них бути впевненими? Та й, до того ж, навіщо нам ці недосконалі науки, недосконалий цей науковий світогляд, коли нам сама істина відкрита?
Істина –– це те, що ми називаємо Совістю, Правдою, про Яких цей Світ зовсім забув. Бо Цивілізація і Совість – «дві речі несумісні». Щоб бути щасливими, а це завжди було і залишається метою всіх, нам треба тільки згадати про Совість! І не треба цих наук, цієї машинерії і технократії!..
А світогляд повинен бути не науковим, а духовно-моральним. Не інтелект треба нарощувати, а Совість і Правду. І тоді завжди будемо щасливими, бо Земля-Матінка нам усього дає для Щастя, для Життя. Треба тільки нам самим згадати, хто ми є. Зайняти своє місце на Родовому Древі й кожному виконувати свою неповторну, незамінну і для всіх безцінну й необхідну «місію». Образно кажучи, хто – «око», хто – «палець», хто – «вухо» і т.д. тієї великої прекрасної людини, того Янгола Світла. А хоч і назви його Адамом Великим. Бо то є наш Рід, то образ усього Світу.
Цивілізація – це породження Мари, але з Марою боротися не треба, бо вона теж є нашою. Їй би треба Тепла і Любові, бо вона – бідне наше «дитя», яке не люблять, не жаліють… А страшнішого за цю участь у світі нема. І навіть сам страх цього світу – то є «дитя» отої нещасної Мари, яку ніхто не любить і не жаліє. А вона ж – наша! Зла як такого нема, є відсутність Добра. Як і Темрява є відсутністю Світла, а Холод – відсутністю Тепла. Дайте трохи Світла, Тепла і Любові тій Марі й ви побачите, що то за чарівна красуня, бо вона, по-суті, є тінню самої Матінки-Землі.
А Матінка-Земля – то жінка безмірної краси. А Тінь з’являється там, де мало Світла. Вона може здаватися страшною й некрасивою.
Дайте Світла – і тінь від Краси зіллється з самою Красою і стане з нею єдиною і ще красивішою!
Дайте Тепла – і страх обернеться на Янгола!

ПОВЕРТАЙМО КАЗКУ!
Це диво велике: коли змінивши систему харчування, отримуємо не тільки тілесні зміни, а й справжнє духовне переродження. Виходить, ми почистили тіло і в нас увійшов чистий дух?! А, може, Дух наш і Тіло абсолютно єдині й невід’ємні?! Якщо хочеш побачити свою душу (її стан на цей момент) – подивись на себе в дзеркало?! Може, все так просто: і Дух, і Тіло – абсолютно тотожні, це – наше Я?! А скільки гралися і граються на цій подвійності! Буцімто тіло – це одне, а душа – інше! Знову все те ж, мабуть: «Розділяй і володарюй!» – «улюблена пісенька» цивілізації, тієї Мари, що прагне до «руїни»!
А Живий Світ – Єдиний: тут все в усьому! Нам потрібне не наукове мислення, а образне, художнє і високоморальне, бо це і є та творча сила, що творить і тримає Світ!
І оселиться знов на Землі Щастя.
А Земля-матінка – це і є наш Рай. А інших Раїв нам і не треба!
P.S. Якщо повернеться до людей людяність – їхня найвища сутність – стане душа «на місце» і заспіває!.. От тоді: і «finitа la comedia» скажемо цій цивілізації і почнемо знову творити казку Живого Буття, в якій завжди перемагає Добро.

МИ ВСІ – ГЕНІЇЇ ВОКАЛУ!
В традиційній вокальній школі існує хибний погляд на людський голос як на інструмент, який можна вибудувати, якщо знати його елементи, його складові, та й зібратиїх правильно докупи (дихання, гортань, резонатори…) Це дуже спрощений (щоб не сказати «примітивний» погляд), механістичний погляд на цю таємницю велику, якою древані греки вважали голос людини. І це так і є, бо спів – це процес духовний. Безперечно, спіфває Дух, співає Образ, співає Емоція, співає Душа! І голос «працює» зовсім не так, як вважає домінуюча наука про вокал. Пропонується інший погляд: не дай Бог, управляти нам процесом голосоутворення і звуковедення, що неодмінно присутнє в традиційній школі, в так званому співі «на техніці». Є живий голос, не вокал технічний (по-суті, мабуть, схожий на технічну воду. А нам потрібна вода жива. Голос наш природний, голос єства, наша сигнальна система, якщо хочете – наша реакція на світ) І якщо йому (тому, природному, з народження даному голосу дати волю, дати йому побути, розспівати його, то він розспівується до небес: у кожної людини виявляється неповторний чарівний тембр і безмірний діапазон. Це є чудо., і ми його спостерігаємо на наших заняттях. «А техніка вокальна?» – спитають знавці. Те, що зазвичай називають вокальною технікою і що насправді є свободою звучання голосу – розвивається як наслідок, як «безкоштовний додаток» до свободи Душі. Чим вільніше себе почуває співак, тим менше в ньому страху і комплексів, чим вільніше співається його душі, тим кращою й кращою стає його так звана техніка, хоча над нею спеціально ніхто не працював, бо вона є наслідком – «премією» за гарно виконану роботу: за вільний політ Душі! Чим вільніше й сміливіше буде літати Ваша Душа, Ваша Фантазія, Ваша Мрія, тим кращою й кращою ставатиме ваша техніка.
Традиційна школа вокалу може не погодитись з висловленими поглядами, але у нас – переконливі результати, а практика, як відомо, – суддя усім теоріям. Не звуками гратись, а «на нервах грати» треба. «Психологію» живу і глибоку розводити.Перевтіленням займатись, актором, художником треба бути. В транс, в екстаз входити, де не може бути ніякого «технічного контролю». Там емоція править, образ править, природа наша, єство наше і, нарешті, Душа наша править. І спасибі їм, бо вищого за Єство нічого нема. У ньому – вища Краса. Все перераховане є правилами, за якими творили всі генії У будь-якій галузі чи виді мистецтва й творчості. Тільки за цих умов результат буде завжди вважатись талантом і геніальністю, а посереднього й не повино бути, бо воноьнесправжнє, бо душа не співає. А коли душа співає, всі яскраві, неповторні, чарівні і всі – генії!

ВСІ МИ – ГЕНІЇ!
Кожен з нас – представник свого Роду, Великого Роду, безмірного Родового Древа. Кожен з нас не є новою людиною. Ми всі складаємось із наших предків. Вони всі – в нас, як ті цеглинки, з яких складено цю оселю (це те, що наука називає генами), якою є людина, бо в ній оселився цілий РІД. А скільки героїв, мудреців, художників, красунь, поетів, вчених і т.ін. було в кожнім Роду за всі тисячі і тисячі поколінь, що минули з початку Буття?! І кожен з наших предків може в будь-яку мить висловитись через нас, якщо зуміти його «запросити» до цього. А він – це Ви. Знає Він – знаєте Ви. Тоді, мабуть, нам усе на світі віфдомо. Безперечно, так: людині істина відкрита в серці її. Це є те саме «споконвічне знання», яке не треба здобувати життєвим досвідом. Для цього тільки треба трохи «почиститись», щоб почати читати у своєму серці. Серце людське почистити від страху і неправди, змінити шкалу цінностей на істинно людську (а всі ми у глибині душі знаємо, про що мова). А ще, як не дивно, може комусь здатися, змінити систему харчування, бо, як казали древні, людина є те, що вона їсть. («Те, що їси – те ти єси!»)

В ЧОМУ ТАЄМНИЦЯ СОНЦЯ?
Сонце – це «Егрегор», згусток енергій життєдайної сили, створений нашим Родом, коли Люди ще були Деміургами, Творцями Світу, а , отже, і нами! Бо ми Були, є і будемо вічно. І знаємо все, тільки трохи «підзабули» про це. Про те, що нам Істина відкрита, в серці нашому. Це є Совість. І треба тільки трохи «почиститись» від страху і брехні, якою наповнив нас нинішній світ. А колись на Землі був Рай. Люди жили по Правді, служили Красі. Не знали страху й були щасливими. Пісня жива може допомогти нам повернути своє високе ім’я дітей Роду Людського, Творців Світу.
Сонце – це жива сила Роду!
Ми всі є Діти Сонця!
Ми – діти Землі і Неба!!!
Життя – то є Любов між Землею і Небом. А люди – то є діти від тієї Любові. Ми є улюблені діти, що заблукали.
Повертаймось же до Рідного Полрогу! Вертаймось у свою іпостась! Набуваймо свого імені!

ЖИТИ ЧИ БУТИ?
Є життя реальне, в якому людина діє за логікою обставин, що складаються, за логікою свого світогляду… А є Буття. Це – зовсім інший принцип, інший вимір. Це – не за логікою, це за законом Дивіа. Бо це є творення світу, творення обставин. «Тут і зараз і все!» – ось формула Буття Живого!.. На питання «Де?» відповідь завжди одна:тут! На питання «коли?» – «Зараз». На питання «Що?» – «Все».
Живе Буття – Вищий Стан Людини, людської душі. Це – стан Творця, коли людина має силу творити за законом: «Бути чи не бути!» За законом «Нехай буде так!» Творять Світи, творять реальності, творять закони цих світів. Пише свою казку життя! Співає свою Пісню!
Це все творить Людина. Вона може писати і тут же переписувати. Фантазія творить, Любов творить, чисте людське серце, яке в чистому стані є тією самою «диво-квіткою» в цьому Райському Саду. Творить дитя, що вічно є в нас! Дитя править світом. Дитина не є чистий аркуш паперу, на якому ще треба щось написати… І пишуть жорстко й жорстоко, по-суті, вганяють свої страхи в чисті янгельські душі дітей, що приходять на землю, вкладає в них хибні «програми», хибний світогляд, хибну концепцію людини тощо.
Земля-Матінка – це Рай! Це місце наших чистих Душ, але зараз тут іде війна. Війна людини з людиною. Людини із собою, із усім людським, що в нас є. Страждає Душа, страждає Людяність. Як повернути людині її істинну сутність? Тільки разом, в спільності, сім’єю Єдиною, Єдиним Родом ми можемо відповісти на ці питання і створити новий світ. Тільки хором співочих душ. Проспіваємо свою нову долю, щасливу долю! А пісня творить світ. Коли співає той Янгол, що є у кожному з нас, іде творення.
Нам потрібен не науковий світогляд, а духовно-моральний! Наука і мораль – це різні світи. Наука вивчає мертве, і таємниця життя їй не під силу. Бо Дух Високої Моралі творить Світ, Світ нашої Душі. Наша доля, наша «ціна», наше ім’я залежить від ступеню нашої моральності. Оце і все. Казки народні треба уважненько читати, а ми розвели таку науку, яка зробила наше життя пеклом, насамперед для душ наших. «Ми в раї пекло розвели!». А Рай він тут і тільки тут, на Землі. Тут і зараз! І діти його зараз бачать. Іншого Раю немає і не треба! Бо живе треба не вивчати, а «його треба бути». Його ще можна творити. Бо є оте, що ми називаємо життям реальним, а є Буття – світ нашої душі. Це й є справжня реальність, за якою тужать душі наші, і від якої якраз і залежить звичайне наше життя, а воно залежить від ступеня нашої моральності. Якби ж ми це знали! Нам не знання потрібні, які змінюються й змінюються, і часто – на протилежність. Нам істина потрібна: вічна і прекрасна. А вона проста, і кожній живій душі відкрита. Якщо жити по Совісті, по Правді, у взаємному служінні, Родом єдиним жити, зберігаючи святі традиції предків, то й будемо щасливими і красивими!
У Живому Бутті все відбувається за законом Дива. Наша логіка неспроможна осягнути цієї таємниці, а от душа наша, Мрія наша завжди це знали і вміли, бо їм відкрита сама Істина.
Жити по Душі, по Совісті – це і є жити по Істині. Які ще науки тут потрібні? Адже всі науки своєю метою ставлять досягнення істини. А якщо істина завжди була відкрита нашій душ, нашій Совісті, то чого ми шукаємо?!
Живімо за Душею, по Совісті, по Правді – і буде Рай! Ось яку сторону нашої людської сутності треба підносити і розвивати, а не цю технократію, машинерію й всіляку технологію, що виснажує, висотує і витоптує наші душі. Та й про що ми тут?
Хіба це все давно не ясно по-справжньому розумним, мудрим людям? Хіба про все це не було говорено? Було! Та, може, недостатньо? Може, ці наші думки стануть останньою краплею, що переповнить чашу терпіння. Може, стануть тією мишею, яка допомогла нарешті витягнути ріпку?!

ЛЮДЯНІСТЬ
Цивілізація виїдає в людині найголовніше і найсвятіше – людяність.
О, людяність! Яка це краса! Яка це насолода душі, яка безмірно висока честь бути Людиною! Яке це щастя бути цим Безміром, що творить Красу і всіляке добро.
Людина – та, що творить Красу. Та, що творить Добро. Це та чарівна квітка, той таємничий дивоквіт цього Райського Саду, яким є наша матінка-земля. Той «аленький цветочек», який може все. Якби ми тільки про це відали!..
А людяність – це Совість і Правда, Шляхетність і Жертовність. І завжди – співчуття! Співчуття усьому живому. А неживого на світі і нема, бо все має свій Дух, свою Душу. Пилинка тотожна цілому світу! Адже ж усе в усьому. Якби ж тільки ми про це знали!.. Як у мультфільмі про Мауглі: це дитя зверталось до всіх зі словами: «Ми всі однієї крові!» І це Правда! Ми всі є діти Матері-Землі! І цим все сказано.
Що ж ми наробили?! І що ж тепер робити? От тепер сідаймо і будемо разом думати і вирішувати. «Даешь!» Всенародне Віче! Зібрати б нарешті увесь Рід наш Красний і Прекрасний. Довгенько ж нас щось розділяло, не «хтось», хоча завжди знаходились цьому послужники, але то завжди були брати наші, які проявили слабкість, не встояли перед спокусою, бо великі страхи в нас вбито і невеликою є наша сила, коли ми всі лишились в самотині, наодинці із Темрявою, з тією Марою, яка розірвала наше коло Святе, розірвала наші руки єднання у Роді, порушила нашу сім’ю єдину!
Так що не будемо шукати ворогів серед братів. А спробуймо розібратись і почати нове життя, створити новий світ, бо ми ж Деміурги (Творці Світу), коли ми разом.
«Розділяй і Володарюй!» Як довго і страшно боляче для людства панувало це зло!
Землю люби! Людям служи! Живи по Совісті, по Правді, у взаємному служінні, служінні Красі і будеш завжди здоровий, красивий і щасливий. Ось наша віра, святая віра, святої Руської землі – неньки-України! А інших Раїв нам і не треба.
А що ж ми можемо разом?! Боже ж наш, якби ми тільки знали, що то є за чудо, що за диво велике – колективний Розум! Боже ж наш, на які тільки питання можемо відповісти, які проблеми розв’язати, коли ми Разом!.. Нема питань, на які б ми не змогли відповісти нашим Віче! Тому нас так довго розділяли й розділяють, тримають на відстані одне від одного! Порушено Рід, порушено Сім’ю Єдину!..
А що б, наприклад, ми могли збагнути разом? Та хоча б те, що влада людини над людиною – це вселенське зло, що усіляка влада чогось над чимось є зло! Що є жива альтернатива – взаємне служіння! Що смерті може не бути в Нашому Світі і ми могли б просто сказати їй: «Ні!» і прогнати геть!
«Така, бач, у неї сила – Синиця жаху наробила…»
Отака вона та «чарівна Синиця», якою є наш Рід людський, бо Рід може творити і перетворювати Світ, творити нові й нові Закони, якщо хочете.
Хоча є закони над законами – вічні Духовні Цінності: Совість і Правда і їхня вічна супутниця – Краса!
Рід – найперший, найпрадавніший Бог у наших предків. Слово «Бог» – від слова «благо». Рід – наше Благо.
Жити в Роді, з Родом, по Роду.
Все – від Роду і все за законом Роду свого!
Рід – це ми Разом!

Договор об общих условиях создания и доверительного управления имуществом общего фонда банковского управления