Книга Павла Тютюнника”Приречені на щастя”

Професор Павло Тютюнник

Київ
2015
Приречені
на Щастя!
ББК 81.2Укр

Приречені на Щастя! — К. : «МП Леся», 2015. — 160 с.
ISBN 966-8126-60-5
Ця книга – про Людину, про Світ і про Пісню – створена
Павлом Тютюнником: самобутнім мислителем, поетом, спі-
ваком і композитором, вокальним педагогом, автором уні-
кального методу постановки голосу, засновником першого в
Україні Центру постановки голосу «Українське бельканто»,
що в Макіївці на Донбасі. Автор книги стверджує: «Співати
може кожен! Співати треба всім! Бо поки співається – поки й
живеться! А дані для співу кожна людина має з народження,
треба тільки трішечки допомогти їм розкритися!»
ББК 81.2Укр
ISBN 966-8126-60-5 © Павло Тютюнник, 2015
Якщо ми разом і з нами Совість – ми
приречені на Щастя! Тоді не треба Його
шукати – Воно саме нас знайде…
Павло Тютюнник

5
Від автора
Цей, як виявилось з часом, доленосний
шлях до свого голосу почався для мене понад
тридцять років тому. На його початку я навіть
не підозрював, куди він і на що виведе… А спра-
ва виявилась значно серйознішою і глибинні-
шою, ніж мені здавалось. Якщо впродовж усіх
цих років 24 години на добу людина думає про
одне і те ж, а такою була міра моєї зацікавленос-
ті і захопленості цією темою «Голос людини», то
можна б сподіватись, що у такому разі, пробач-
те, і дурень до чогось, а таки достукається. От
ми і достукалися. Трапилось те, що можна,
напевно, назвати нескромним словом – від-
криття. Може, воно так і є, бо наслідки для мене
самого були приголомшливими: мої перші учні
почали ставати першими серед інших, хто
займався співацьким голосом. Але і це не все.
Значимішим, ніж навіть це прекрасне мисте-
цтво співу , виявилось те, що за ним ховалось.
А ховалась за ним людська душа, ховалась сама
Людина – безмірна таїна цього світу. Знання
бельканто (прекрасного співу) виявились зна-
6
Павло Тютюнник
ннями щодо істинної суті і природи Людини. Це
можна було б назвати духовним людинознав-
ством. Але це – не наука, не сфера раціо, це –
незрівнянно більше й глибше за будь-яку науку.
На таке здатна кожна людини за умови, якщо
вона перебуває в особливому стані. Про цей
стан, який постійно вислизає зі сфери науково-
го пізнання, багато роздумувало і розмовляло
людство впродовж усієї своєї історії. Це – сфера
Духу, те, що називають Натхненням. Це Таїна
творення усього живого, а здатність творити
живе – то і є те, що люди називають талантом і
геніальністю. Всі ми генії, коли перебуваємо у
цьому стані. Це – стан «коли співається», коли
співає душа. А душа співає, коли людина в серці
радість має. Недаремно «старі» італійські маест-
ро казали, що «співає радість». Сталося так, що
шукаючи свій істинний живий голос, людина
вимушена спочатку знайти себе живу і справж-
ню, відкрити своє серце людям і світу, «розпро-
щавшись» із страхами, бо співати по-справж-
ньому – то дарувати себе людям, то дарувати
скарби своєї душі, при цьому бути чесним,
щедрим і щирим. Іще багато чого дивного,
несподіваного і безмірно важливого для нас
розкрилося за ці роки на цьому фантастичному
шляху. Сподіваюсь, що багато чого із цього
читач знайде або відчує між рядків у цій книжці.
Заздалегідь дякую за наше спілкування, бо саме
його нам і не вистачає, щоб бути щасливими.
7
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Безперечно, мав рацію Екзюпері, коли казав,
що найбільша розкіш цього світу – це розкіш
людського спілкування.
Ваш Павло Тютюнник
8
Від редактора
У ті травневі дні 2011 року ми, хто прийшов
на першу зустріч з маестро із Донбасу, стояли
немов заворожені: Павло Тютюнник вражав пара-
доксальністю ставлення до нинішнього світу, до
Людини, до людського голосу. Зі сходу, з доне-
цьких степів прилинув він до Києва, аби стверди-
ти: всі люди – генії; всі – неповторні, незамінні,
незрівнянні; всі ми – представники великих і
достойних Родів. Проте обставини нинішнього
життя не дають людям достатньою мірою бути
собою, явити Світові свою красу, свою неповтор-
ність.
Ці одкровення маестро Павла Тютюнника
давали надію на те, що можна змінити своє життя
на краще. А для цього, як він вважає, потрібно
заспівати по-справжньому – душею.
…В його генах, схоже, пробудився дух далеко-
го предка – отамана Тютюнника, який свого часу
підняв повстання на Запорізькій Січі. Так сьогодні
Павло Тютюнник підняв «повстання» в школі тра-
диційного вокалу, створивши свою унікальну
школу співу. Наслідки цього «повстання» вража-
9
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ють: за короткий термін його учні починають
по-справжньому співати, перемагають у різнома-
нітних вокальних конкурсах, вступають до кращих
консерваторій: Москва, Київ, Львів, Одеса і навіть
Відень. Але вокальна педагогіка – не єдиний талант
Павла Васильовича. На своїх майстер-класах він
проявив себе як оригінальний мислитель. Його
несподівані погляди на сучасну цивілізацію, науко-
вий світогляд, сутність влади вражають сміливістю
й новизною. Ця книга – підтвердження тому. Вона
може бути рятівним кругом для тих, хто розчару-
вався, втратив душевні сили у боротьбі з бездухо-
вністю нинішнього світу, для тих, хто заблукав у
хитросплетіннях обставин сьогодення. А ще вона,
сподіваємось, допоможе тим, хто хоче розкрити
свій неповторний голос, проспівати Світові і
людям свою Пісню. Ця книжка може бути корис-
ною як початківцям, так і досвідченим майстрам.
Постановка голосу, як стверджує автор,
насправді є постановкою душі на своє місце через
подолання страхів та комплексів. Так відбувається
диво: змінюються люди – змінюється світ.
З особливим світоглядом автора можна позна-
йомитися в його праці «Найвища Любов або Знову
потрібні Герої», вміщеній у кінці книги. У неве-
личкій за обсягом праці сконцентровано найсмі-
ливіші й найоригінальніші думки автора про
Людину і Світ: про причини негараздів цього Світу,
про шляхи їх подолання. За своєю суттю ця робота
є справжнім гімном Людині і Людяності.
10
Павло Тютюнник
Та й дар глибоко занурюватися у суть явищ
життя – це ще не всі таланти маестро з Донбасу.
Він є самобутнім композитором, по суті – само-
родком, бо композиторській справі не навчався.
Його доробок вражає: написав більше 500 пісень та
романсів на вірші класиків української, російської
і світової літератури і сучасних поетів. Серед укра-
їнських авторів: Григорій Сковорода, Тарас
Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Ліна
Костенко, Микола Вінграновський та ін.
Павло Тютюнник стверджує: Пісня врятує
Світ!
Тетяна ОЛІЙНИК,
журналістка
Розділ 1
Спів – це світогляд

13
Коли ми
ще літали…
Нам, напівсплячим, напівживим, усе живе і
справжнє здається занадто живим і занадто справ-
жнім. У дитинстві нам так не здавалось, адже ми
тоді були живими. Ми безперервно горіли і літали.
А живе життя і є безперервним горінням і у безпе-
рервному польоті. Будьмо ж як діти! Учімося ж у
них бути живими й справжніми! І просто бути!
Бути у значенні буття як такого, і не «ліпити» їх за
образом і подобою своєю, що і робить постійно
цей світ, не даючи дітям бути собою, не дозволяю-
чи їм виконати свою місію, але вони інтуїтивно
відчувають, для чого приходять у цей світ. Їх Рід
наш присилає! РІД наш величний і прекрасний! Не
вчити дітей потрібно, а вчитися у них. Але світ
дорослих не дозволяє цьому бутонові розпустити-
ся, розкритися і обдарувати всіх ароматом своєї
душі, своєї неповторності.
Прислухаймося ж до дітей! Граючись у пісоч-
ниці, вони в своїх іграх розв’язують всесвітні про-
блеми, по суті, правлять світом. Малюк править
світом, адже у нього чисте серце. А сам він – лис-
точок на маківці великого Родового Древа, а не
14
Павло Тютюнник
чистий аркуш паперу, на якому, як вважає цей світ,
належить щось написати.
І вся премудрість, вся сила, вся краса світу – з
ним і в ньому. Малюк править світом! Той малюк,
який завжди є в нас, поки ми живі. Ми і живі тіль-
ки тому, що всередині нас зберігається малюк. Цей
малюк і є наша Душа. Душа ж наша вічно юна. Чим
в більшому ступені він є, тим в більшому ступені
ми живі і тим більше ми – люди! Малюк – це про-
стота, чистота, щирість, безпосередність, відкри-
тість. Це – не лукавство, це сама Правда. Це –
Світло й Краса. Це – Тепло і всіляке Добро, тобто
всі складові Щастя і Раю тут і тепер. Так воно і є!
Так тому й бути!
15
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Проспівайте себе,
будь ласка!
Якщо не співається, варто бити на сполох:
завжди мусить хотітися співати! Бо поки співаєть-
ся – поки й живеться! Людина співає – отже, літає,
отже, творить, отже, живе найвищою своєю сутніс-
тю – сутністю Творця. Живий голос і є істинним
нашим «Я», нашою Особистістю, нашим Ім’ям!
Люди втратили свої голоси, коли перестали
співати, а колись усе людське життя було, як пісня.
То були часи, коли люди жили Сім’єю Єдиною,
Родом красним і прекрасним. Ми втратили свої
голоси, тепер нас не чує Всесвіт. Ми не виконуємо
своєї місії, не представляємо Роду свого у цьому
світі, у цьому Раю. Перебуваємо у найкращому із
світів, біля лона Матері-Землі і – шкода, що не
знаємо, не розуміємо цього… Як же спрагло чекали
його, стоячи у тій черзі! Перебуваючи «там», ми
знаємо, куди і для чого йдемо. Потім, у перші роки
життя тут, ці знання і пам’ять не затребувані і не
підтверджені життям, яке люди ведуть тут (як ска-
зав Поет: «Ми в раю пекло розвели…), поступово
згасають, і нам починає здаватися, що ми не знає-
мо і не пам’ятаємо, для чого сюди прийшли. Але ж
ми все знаємо і все пам’ятаємо.
16
Павло Тютюнник
Відкрити в собі ці первинні знання – ось
завдання, розв’язавши яке ми можемо розв’язати,
нарешті, свою долю, щасливу долю. Ми зможемо
відповісти на найголовніші питання: як стати щас-
ливими, як жити не старіючи й не помираючи і т.д.
Набувши свого істинного голосу, набувши стану
«коли співається», нам відкривається істина. Стан
«коли співається» повертає Людину до першодже-
рел її місії, розкриває в ній безмежні можливості.
Це – стан натхнення, це – сама Музика, сама
Поезія, а ми у цьому стані – жерці величного храму
земного Буття!
«Коли співається» – це завжди велична Пісня
Любові до Життя. Ці знання у нас не віднімаються
під час переходу в цей світ при народженні; вони
згасають і потрошку забуваються, будучи незатре-
буваними цим світом. У перші роки життя діти
прагнуть сказати дорослим щось дуже важливе.
Але їх не чують, вважаючи те дитячим лепетом, та
недаремно мудрість каже, що устами немовляти
промовляє істина. Діти знають, для чого вони
приходять у цей світ і знають свою місію. Їхня
місія – бути собою! Але світ їм не дозволяє цього і
вони поступово втрачають себе, стають такими, як
всі, цей світ їх робить «за образом і подобою
своєю».
Але ж дитина – не чистий аркуш паперу, на
якому ще треба щось накреслити. Вона представляє
свій Рід і своє Родове Древо і несе в собі споконвічні
знання. Їй істина відкрита. Проте цей світ старанно,
17
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
нещадно і жорстоко зачиняє ці дверцята. Так у
цьому світі ми втрачаємо себе. Тому нам необхідне
друге народження, аби ми знову прокричали «Аз
єсмь!», щоб нас почув увесь Світ. Голос, спів – це
фантастичні дверцята, фантастичний шлях, фантас-
тична можливість знайти себе і навчитись «літати»!
Народилась дитина – в сім’ю Вчитель прий-
шов! Прислухайтесь до Неї! Ми знаходимось у світі
безмежних можливостей (але не знаємо про це),
лише тут можна злетіти безмежно високо і безмеж-
но низько впасти. Лише тут все є безмірним і
справжнім: справжня Любов, справжня Краса,
Справжнє Сонце!.. Тут, біля лона матері-Землі. В
інших світах цього немає, адже ми – в Раю!
«Можливо, цей світ є найкращим із світів?» – казав
Лев Толстой. Так воно і є. А Земля – не одна із
планет. Земля – мати Світу. Земля породила і
Небо, і зорі, і планети, і Сонце, і все! Так, ця
маленька Земля не така уже й мала, як нам, на
жаль, з нашим науковим і абсолютно викривленим
світоглядом здається. Бо світогляд має бути духо-
вно-моральним, а не науковим. Тоді нам буде
завжди відкрита Істина. А вона полягає в тому, що
людині для щастя потрібна Людина, потрібна роз-
кіш людського спілкування. Нам належить землю
любити і людям служити. Жити по Совісті, по
Правді. І нічого більшого для щастя нам не потріб-
но. Жити Родом, згідно закону взаємного служін-
ня, коли всі служать всім, коли людина є метою, а
не засобом. Оце й уся премудрість!
18
Павло Тютюнник
Життя – це шанс відкрити в собі найвищу
свою сутність, відкрити в собі Духовну Людину.
Давайте ж цінувати цей шанс, це велике щастя
бути зараз на землі, у цьому світі, цей шанс пере-
бувати в Раю. Поки не пізно, а добра справа «ніко-
ли не пізно», навіть в найостанніший момент.
Подамо ж руки одне одному, відродимо ж нашу
родинність, ми ж бо – єдиний Рід! Давайте почне-
мо жити по Совісті, по Правді, за законом взаєм-
ного служіння, давайте проженемо смерть з нашо-
го світу, давайте проженемо страх!
Колись у наших предків було 40 заповідей.
І першою була ось ця: «Не бійся!» Найперша й най-
головніша заповідь, адже коли людиною опановує
страх, все – даремно, все – нездорове, все –
викривлене, бо страх паралізує наші найвитонче-
ніші почуття.
Коли люди разом – вони всесильні. Вони –
той великий Янгол, якому кожен служить
Божественною його частиною: хтось – око, хтось –
вухо, хтось – палець, хтось –… Образно висловлю-
ючись, у нас різні ролі, різні місії, а тому різна
зовнішність і різні здібності, тому що у нас різні
місії у цьому світі. Але всі ми – рівноцінні, а саме –
безцінні. Усі ми – непорівнянні, незамінні. Без
будь-кого з нас не було б цього Світу. Коли ми
разом, ми всесильні, нам підвладно вигнати з
цього світу навіть смерть, страх і всіляку владу –
цих трьох сестер, які не можуть жити одна без
одної.
19
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
У Живому Світі не має бути влади людини
над людиною і чого-небудь над чим-небудь. Там
існує лише взаємна повага і взаємне служіння всіх
його частин, адже Світ єдиний, і кожна його части-
на безцінна й незамінна.
Ось і прийде ера Милосердя, коли справжня
Людяність буде правити світом, а вона є і Совістю,
і Правдою, і Любов’ю!
20
Павло Тютюнник
Людяність –
насолода душі
Цивілізація виїдає в людях найголовніше і
найсвятіше – людяність. О, людяність! Яка це
краса! Яка це насолода душі, яка безмірно висока
честь бути людиною! Яке це щастя бути цим
Безміром, який творить Красу і всіляке Добро.
Якщо повернеться до людей людяність – їхня
найвища сутність – стане душа на місце і заспіває!
Отоді і скажемо «фініта ля комедія» цій цивілізації
і почнемо знову творити казку Живого Буття, в
якій завжди перемагає Добро.
Справжні люди – це ті, хто творять Добро,
творять Красу. Це ті чарівні квіти, той таємничий
дивоцвіт цього Райського Саду, яким є наша
Матінка-Земля. Якби ми тільки про це знали!..
Людяність – це Совість і Правда, Шляхетність
і Жертовність. І завжди – співчуття! Співчуття
усьому живому. А неживого на світі і нема, бо все
має свій Дух, свою Душу. Пилинка тотожна цілому
Всесвіту! Адже ж усе в усьому… Якби ж ми тільки
про це знали!.. Як у мультфільмі про Мауглі: це
дитя зверталося до всіх зі словами: «Ми всі однієї
крові!» І це Правда! Ми всі є діти Матері-Землі і
цим все сказано!
21
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Що ж ми наробили?! І що ж тепер робити?!
Тож сідаймо і будемо разом думати і вирішувати.
«Даешь!» – Всенародне Віче! Зібрати б нарешті
увесь Рід наш Красний і Прекрасний – довгенько
ж нас щось розділяло, і завжди знаходились цьому
послужники, але то завжди були брати наші, які
проявили слабкість, не встояли перед спокусою, бо
великі страхи в нас вбито і невеликою є наша сила,
коли ми всі лишились в самотині, наодинці з тем-
рявою, з тією Марою, яка розірвала наше Коло
Святеє, розірвала наші руки єднання у Роді, пору-
шила нашу сім’ю єдину!
Так що не будемо шукати ворогів серед бра-
тів, а спробуймо розібратись і почати нове життя,
створити Новий Світ, ми ж бо Деміурги (Творці
Світу), коли ми разом.
«Розділяй і Володарюй!» – як довго і страшно
боляче для людства панувало це зло.
Землю люби! Людям служи! Живи по Совісті,
по Правді, у взаємному служінні, у служінні Красі
і будеш завжди здоровий, красивий і щасливий –
ось наша віра святая, віра Святої Руської Землі
(неньки- України). А інших раїв нам і не треба.
А що ми можемо разом?! О, людоньки добрі,
якби ж ми тільки знали, що то є за диво велике –
колективний розум! О, людоньки добрі, на які
тільки питання могли б відповісти, які проблеми
вирішити, коли були б разом!.. Немає питань, на
які б не змогло відповісти наше Віче! Тому нас так
довго й старанно роз’єднували й роз’єднують, три-
22
Павло Тютюнник
мають на відстані одне від одного ті, кому не
потрібна Правда! Порушено Рід, порушено Сім’ю
Єдину!..
А що б, наприклад, ми могли збагнути разом?
Та хоча б те, що влада людини над людиною
(у будь-якій формі) – це вселенське зло, бо відно-
сини між людьми мають будуватися на протилеж-
ному принципі – взаємної поваги та взаємного
служіння!
І навіть саму смерть ми могли б прогнати геть
і сказати їй «Ні!», якби були разом. Така безмірна
творча сила Роду. Ми всі є представниками вели-
ких достойних Родів, а всі Роди земні – рівні між
собою за величчю і значенням. У кожного Роду
своя неповторна й незамінна місія у цьому Світі.
23
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Не імідж, а ім’
я!
Поки немає у людини голосу – природного,
вільного, свого справжнього – душа не на місці;
людина не живе по-справжньому, вона нудьгує і
згасає. А якщо розкрився голос – розкрилась душа,
людина стає собою уповні, а, отже, в ній розкрива-
ються безмежні, притаманні їй від Природи мож-
ливості. Це – стан «зерна», яке знайшло благодат-
ний грунт і почало проростати…З цього моменту
ми є! Нас чує Всесвіт, адже у нас є свій істинний,
природний, неповторний голос. У світі ні в кого
більше такого голосу немає. Ми всі незамінні,
неповторні. Лише у нас є такий особистісний тон,
неповторний аромат душі. З цього моменту тільки
й розпочинається справжнє життя, у цьому благо-
датному світі починає проростати зерно нашої
духовної особистості, людина починає розквітати.
Розквіт може бути нескінченним, ми можемо про-
довжувати розквітати, перетворюючись у вищу
духовну істоту, тобто ставати тим, ким нам і нале-
жить бути за нашою істинною Природою:
Людиною-Творцем, Людиною з великої літери,
яка має у цьому світі свій голос, а, отже, має своє
ім’я. Нам потрібне ім’я!
Ім’я людини – це її неповторність!
24
Павло Тютюнник
Таємниця творчості
Насамперед нам не вистачає життя, не виста-
чає емоцій, почуттів, отого «вогню бажань», а не
голосу. Голос в цьому не винен. Він – лише дзер-
кало стану душі. Нам Дух потрібен! Аби співалось,
саме Духу нам «необхідно і достатньо». І тоді реф-
лекторно голос включається правильно, як і всі
його складові – дихання, гортанні зв’язки і т.д.
Емоції потрібні, той стан – «Коли співаєть-
ся!», потрібне відчуття живої справжньої емоції:
«тут і зараз, і – все!» На момент співу має відбува-
тися дійство, театр, творення світу образів. Фантазія
має шаленіти, летіти на крилах мрії в інші світи , в
інші життя!.. Це – транс, це – екстаз, це – натхнен-
ня! Без цього усі наші справи неживі, не таланови-
ті. Адже талант – це здатність творити живе.
А живе – це істинне, вічне і безсмертне. У цьому –
таємниця творчості.
25
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Свято Життя
Ми випускаємо на свободу нашу Мрію, нашу
Фантазію. А це єдина сила, яка творить цей світ і
всі світи. Мрії збуваються. Світ створений Мрією.
Мрія – це зерно, яке падає в ґрунт «на другому
плані», а проростає в цьому світі, проявляючись на
«першому плані». Приблизно так, як проявляється
фото. Саме Мрія об’єднує ці два світи в один.
Вона – «жилиця» двох світів. Мріє наша душа – це
її Пісня. Потрібно мріяти! Ми розучилися, відви-
кли мріяти. Творення Світу призупинилось.
Призупинився його розквіт, він став згасати. Це
тривало довгі роки. Настав час, і повертається у
цей світ наша Мрія, наша Фантазія, а з ними і
Любов, і Краса, і Височінь, і Світло. І світ преоб-
ражається. Так відроджується на землі Райський
Сад, а в ньому постає наше Родове Древо. Почнуть
розквітати, розкриватися, немов бутони, наші
душі, являючи світові свою небачену красу і непо-
вторний аромат. І ми побачимо, що всі люди пре-
красні. Ми всі – Ангели. Це – та найвища сутність,
котра в нас досі була приспана і не розкрилась, не
явилась світові. Зачаровані, захоплені одне одним,
ми станемо співати хвалу цьому світові, цьому
життю. Пісня радості буття поллється над землею.
Це – велике Свято Життя, свято Духу. Наше життя,
26
Павло Тютюнник
справжнє живе життя – це свято. Кожну мить,
навіть кожну миттєвість, потрібно не проживати, а
святкувати, проспівувати душею!
27
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Древо щедрот
або Все за законами Роду свого
Не стражданнями, не терпінням, не іншими
якимись муками вдосконалюється наша душа,
адже все в цьому світі за законами роду свого. Із
страждання може вирости лише більше страждан-
ня, із терпіння – більше терпіння… Не мучити
одне одного, не мучитись самим у цьому раю, де
ми зараз перебуваємо і де ми, як говорив Тарас
Шевченко, пекло розвели. Теплом і всіляким
добром взаємним розквітає людина! Можна сказа-
ти, милосердя – це та атмосфера, в якій душі нашій
живеться і співається.
Не самоствердженням займатись, не корис-
ті своїй служити, а дарувати себе одне одному,
своїми добрими справами заробляти у людей
добре ставлення, повагу і любов. Життя у взаєм-
ному служінні це і є шлях до того щастя, яке ми
всі шукаємо. «Задля щастя себе подаруй!» (з
пісні).
Хочеш Радості, Щастя, Любові – радій, будь
щасливим і люби! Дозволь собі це! Роби це зараз і
тут. Хоч маленьку крихітку цього роби, на крихітку
у нас у всіх завжди знайдуться сили. А, виявляєть-
ся, цієї пилинки Тепла, Добра, Радості, Щастя,
28
Павло Тютюнник
Любові достатньо, аби у цьому благодатному світі з
неї виросло ціле древо щедрот.
Все або нічого – позиція егоїстів і ледарів.
Виявляється, достатньо краплини чи пилинки
Добра, аби з неї народився цілий Світ. Виходить,
що жити – це постійно творити хоча б найменше
Добро, бо кількість у живому світі не має значення:
тут пилинка дорівнює Всесвіту. Це – закон Живого,
це – закон Дива. Так народжується Краса.
«Сейте семя красоты!» – зверталася до людей
польська поетеса Марія Конопницька. З малого
тепла (якщо на більше зараз немає сил) розрос-
теться велике. Із малої радості – велика…
З терпіння ніколи не народиться Любові.
І ніякого добра. Любов – від Любові! Добро – від
Добра! А заклики – потерпіти, постраждати, пому-
читись, щоб «заслужити», «заробити» нагороду,
райське життя – все це лукавство. Це – маніпуля-
ція нашою свідомістю з метою перетворити люди-
ну на раба. Так влада створює казки про цей світ і
про людину, наймаючи все нових і нових «казка-
рів», які «пишуть» їй на догоду.
Всяка влада є злом, адже світ цілісний і всі
ми – частинки рівнозначні, а саме безцінні, неза-
мінні й неповторні. І без будь-якої частинки не
було б саме цього світу. А в основі стосунків між
частинами має бути взаємна повага і взаємне слу-
жіння. У живому світі немає начальників, немає
командирів, немає влади, чогось над чимось, немає
поганяйлів – все те атрибути мертвого світу, в
29
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
якому ми жили і який ми будували останнім часом
і який називається «цивілізація». Це і є світ науко-
вого світогляду: розвивався інтелект, але Розум не
розвивався. Розум – це здоровий глузд, це коли
розуміється, що все в усьому. Цивілізація розірвала
світ на шматки, роз’єднала його частини, отруїла
людину індивідуалізмом й егоїзмом, тобто бездухо-
вністю, тваринністю, людство перетворилося на
табун соціальних істот.
Проте люди – не табун і не тварини, люди –
ангели. Люди – це великий рід Деміургів (Творців
Світу). Лише коли вони разом, в сім’ї єдиній, вони
великі й прекрасні. Вони знають і вміють все.
У всіх людей – спільна Душа, спільна Совість,
спільна Правда. Ми всі – іпостасі одне одного.
І поки на світі є бодай один нещасний,
по-справжньому щасливими всі решта не можуть
бути. Тому потрібно піклуватися про всіх, так
піклуватися , як про себе, адже вони і є – Ти!
30
Павло Тютюнник
Як співається –
так і живеться
Національна ідея може бути лише одна: це –
відродження національного Духу, національної
неповторності, того аромату національної душі, тої
святої традиції. В цьому може допомогти Жива
Пісня. Належить відродити Співоче Поле у душах
наших і в житті нашому спільному, бо коли душа
співає, це і означає щасливе життя. Це означає, що
людина живе щасливо, не мучиться на цьому світі,
а радіє йому, бо справжнє, здорове, щасливе
життя – це Співоче Поле. Досягнення стану «коли
співає душа» – це і є те «друге народження», наро-
дження в Духові. Воно і має статися.
Вся країна повинна стати Співочим Полем,
на якому люди, працюючи, співають, а отже, раді-
ють життю, а, отже, щасливі жити в Сім’ї Єдиній,
жити по Совісті, по Правді, за законом служіння
Красі, служіння одне одному. Це і є Шевченкова
Сім’я Єдина. Це і є здорове й гармонійне суспіль-
ство. Це – не химера, це – не нездійсненна фанта-
зія. Це – єдине, реальне і справжнє Життя. Те, що
завжди живе в душах всіх людей, що всім відоме і
бажане. Воно вже було на землі. І Бог дасть, повер-
неться знову. Будемо плекати це, служити цьому,
31
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
набувати співучості, польотності. Життя гармоній-
не, щасливе – це Співоче Поле. Відродимо ж
Співоче Поле – цей хор живих, неповторних голо-
сів. Нам потрібен новий Хор: живий Хор живих
душ, бо не все, що нам пропонують зі сцени, є
живим і справжнім. Це живе і справжнє ще треба
віднайти, відродити.
Так само «живий» співак не схожий на вока-
ліста. Це – зовсім інше. Вокаліст контролює і
голос, і емоції, співак же повністю, до самозабуття
віддається співу, захлинаючись ним, згоряючи в
ньому. Насправді Пісня його співає, а не він пісню.
Люди чують і бачать це диво. Вони зачаровані, бо
відчувають неповторний аромат душі співака. По
суті, Душа з Душею розмовляє. Вокал не справляє
на слухача такого враження. Якщо живі голоси спі-
вають хором, то поміж ними утворюється один
спільний голос, який є кращим за кожного окремо.
Якщо створити багатотисячний хор живих голосів
(кожен з ароматом душі), то який же спільний
голос можна буде почути, якого янгола! Це буде
голос Древа Родового, Роду Людського, голос
Землі, яка породила нас. Отакі дива відбуваються в
живій спільноті, яка співає разом. Цей хор і є саме
тим «Віче», яке може відповісти на будь-які питан-
ня і розв’язати будь-які завдання Буття. І навіть на
питання: як жити, щоб не вмирати. У такому хорі
людина стає щасливою, знову стає Деміургом і
знову починає творити нові й нові світи, нові істо-
рії про Красу і про Кохання.
32
Павло Тютюнник
От що таке Пісня. Це – той проект, той сце-
нарій, за яким твориться Світ. Рід творить приспі-
вуючи! Більш того, творить, втілюючи Пісню, її
образи, її Світ в життя. А Рід то і є люди, Рід
Людський. Він і є Творцем усього сущого. Рід наш
красний, Рід наш прекрасний…. Нехай же ллються
над нашою землею пісні про Красу і про Любов,
про Добро і Тепло.
Які пісні народ співає – так він і живе!
Як йому співається – так йому й живеться!
33
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Жити
чи бути?
Нам усім колись і хтось не дозволив Бути!..
Нас навчили, нас примусили «жити»!.. Жити
можна по-різному, але це завжди більша чи
менша «суєта суєт» і «томління духу»… А от
Живе Буття – це щось зовсім інше, це – Велике
Диво, це – Велика Таємниця!.. Це коли кожен є
собою, тотожний собі, є на «своєму місці», у
«своїй тарілці», має своє справжнє ім’я. Собою
бути – щастя, це схоже з дитинством. Це – бла-
женні почування щасливої людини. Для людей і
для усього світу достатньо, що ти є, не треба
навіть «щось робити», бо головна і навіть єдина
наша справа – Бути! (Ох, як же це непросто –
Бути! Бути собою!)
Коли Душа на своєму місці, усі дякують
тобі за щастя бути з тобою поряд (бачити тебе,
слухати тебе, спілкуватись з тобою). Бо коли ти
в собі – ти не схожий на інших, ти – неповтор-
ний. А неповторність – то є найвищий ґатунок у
цьому світі, найвища цінність для світу Живого
Буття.
Люди не дозволяють собі Бути, бо цей світ
не сприймає і не дозволяє нам бути такими,
34
Павло Тютюнник
якими ми є, вимагає, щоб людина відповідала
його «стандартам». А найвищий стандарт у живо-
му світі – це неповторність усього сущого. Це
закон Живого Духовного Світу, до якого людина
належить за народженням своїм. (Бо є світ
Живого Буття, а є світ хворого життя, що зветься
цивілізацією). Нам потрібна не цивілізова-
ність – нам потрібна духовність! І світогляд
повинен бути не науковий, а духовно-мораль-
ний. Без цього людина ніколи не знайде ні свого
щастя, ні саму себе. Безперечно, Людина –
явище духовне, і поки ми не відповідаємо своє-
му людському покликанню, тій людяності, тій
духовності, ми не можемо сподіватися бути щас-
ливими. Тож людське щастя лежить у сфері
Духовності, у сфері Совісті і Правди. Кожна
людина неповторна, незамінна, незрівнянна,
коли вона на своєму місці, коли у неї на місці
душа. Коли в душі немає страху, всі стають
талантами і геніями, бо геніальність це і є наша
неповторність. Коли душа на місці, коли люди-
на є собою уповні, вона завжди відчуває і зна-
ходить своє покликання, свою місію у цьому
світі. Ту місію, яку ніхто, крім неї, не може
виконати в такій повноті, як вона. Ми недарма
приходимо у цей світ – ми приходимо, щоб
достойно виконати свою місію, ту «велику святу
роботу» на благо людству і усьому світові. Від
цього ми можемо мати те особисте щастя, до
якого всі так прагнуть. Виходить, що особисте
35
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
щастя є наслідком виконання своєї суспільної
місії. Чим достойніше її виконуємо, тим повні-
шим є наше щастя Ніякі цивілізації, ніякі нау-
кові досягнення ніколи не зможуть зробити
Людину щасливою, чого вона прагне усе своє
життя і чого людство буде прагнути завжди.
36
Павло Тютюнник
Будьмо разом!
Будьмо всі!
Чи вільні ми? Що є та Воля? А ще, кажуть,
«свята воля»? Якої волі ми прагнемо, тим ми і є. Чи
тієї – «котячо-собачої», коли де, що хочу, те і
«ворочу»?.. Але ж багато, дуже багато людей праг-
нуть саме такої – собачої – волі і вважають це
великою цінністю і святим правом людини.
У Людини є лише одне право: бути Людиною
завжди! А це означає завжди залишатися «невіль-
ником» Висоти, Краси, Совісті, Правди, Світла.
Природно, людині болить від нестатку цих боже-
ственних джерел у світі, бо тільки ними й живиться
наша душа. Так що Людина – це «раб» усього
Високого, Духовного, Прекрасного: до всього того
вона прикута божественними ланцюгами Любові.
Ото і є її «Найвища Сутність», найприродніша
іпостась. Там наша душа – вдома. То і є Рай.
Абсолютної волі прагне скотина і люди, що оско-
тинились. Тварини не служать нікому, крім себе.
І весь світ використовують для свого особистого
блага. Це є Его – тваринність, бездуховність, а
Людина – не тварина, вона – істота духовна.
Землю люби і людям служи! Живи по Совісті, по
Правді! Це і є вся премудрість, потрібна для того,
37
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
щоб бути щасливими і робити щасливими тих, хто
поряд. Це зрозуміле навіть малим дітям, бо воно
природне, бо воно в крові. Це наша суть як людей.
В цьому наша місія. А сама Людина – Янгол світу.
Вона – Деміург, велика таємниця, яку ми будемо
вічно розкривати, віднаходячи все нові й нові
скарби її душі, того святого безміру.
І нехай це буде вічно, бо від того душа радіє,
земля квітує, Сонечко сяє, а щастя – на всіх одне…
Бо якщо світ єдиний, а це так, то ніхто не може
бути щасливим уповні, поки в світі є нещасний
хтось або щось. Хай то буде хоч билинка, хоч рав-
лик, а хоч і Баба Яга. Усім треба тепла, усім треба
сонечка! Тож будьмо – всі, будьмо світом єдиним!
38
Павло Тютюнник
Високе стояння душі
Набуття стану «коли співається» є головною
ціллю для співака. Треба дуже-дуже хотіти. А чого?
Всього! Це – бадьорий стан вічно юної душі люд-
ської, гаряче бажання бути і спілкуватися з цілим
світом. Це – крик душі, це – політ. Це – горіння і
згорання, як птиця фенікс – дотла, відновлюючись
щоразу ще в красивішому і живішому стані. Цей
стан не виснажує людські сили, а навпаки живить
людину: чим більше віддаєш – тим більше отриму-
єш. Тому не треба економити сили, не треба бояти-
ся витрачати їх на добрі й високі справи, бо коли
розтрачуєш себе на на Красу, на Висоту, на Любов –
отримуєш більше, ніж витратив. Жити – це дарува-
ти себе людям, життя – це взаємне дарування,
обмін життєвими силами. Ось ці якості, ці настрої
ми намагаємося розкрити, а точніше – пробудити в
собі, щоб по-справжньому заспівати. Коли людина
по-справжньому співає, вона стає сильною і краси-
вою (бо «коли співається», душа стає на своє при-
родне місце і в людині розкриваються досі невідомі
їй самій здібності та якості, а вони, безперечно,
творчі й гармонійні, бо просинається її істинна
людська природа, а за природою Людина – таємни-
ця велика. Вона – Творець Світу, вона – Безмір.
Вона – Янгол. У цьому її найвища сутність).
39
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Коли людина по-справжньому співає, вона і
по-справжньому живе, і своїм співом налаштовує
на такий само стан усіх, хто її чує. Справжній спів
може зцілювати, налаштовувати слухача на здоро-
вий і гармонійний стан душі. А слідом за душею
зцілюється і тіло. Недарма найкращі співаки доби
бельканто в Італії на своїх концертах своїм співом
зцілювали душу і тіло слухачів, настільки серйоз-
ним і грандіозним виявляється таке явище, як
пісня, якщо вона проспівана душею. Недаремно у
нас в Україні пісня була тим, що називають націо-
нальною ідеєю, навколо якої гуртувався народ і
отримував відповіді на всі питання буття. Піснею
можна перелаштувати на більш гармонійний стан
цілий народ, а то й цілу землю. Музика і пісня – це
не естетичне, а духовне явище в житті людини. Дух
землі, Дух Роду іде до нас через пісню. Мудрість
приходить до нас. Коли душа співає, людина живе
по-справжньому. У неї в душі і в домі завжди
радість. Ми можемо духом явити цей стан, увімкну-
ти в собі це Світло! Воно є Вищою нашою сутністю,
істинно людським призначенням у цьому світі.
У цьому стані ми щасливі. Ми просто живі, як
у дитинстві, коли все перед нашими очима безкі-
нечно живе, нове і цікаве, адже все – на цікавості.
Нам цікаво Бути в цьому світі (бо є Живе Буття, а є
хворе життя).
Це – таємниця, це – Диво, яке ми втрачаємо
в процесі того життя, яке ведемо і яке нині зветься
цивілізацією. Вона відводить нас від Буття, від
40
Павло Тютюнник
дитинства, від щастя Бути, краде радість. А якщо
немає радості, не варто й жити. І це щастя ми все
життя потім шукаємо, не знаючи, що не там шука-
ємо, тому що йдемо в протилежному напрямку,
віддаляючись від себе істинних, якими ми буваємо
трішечки в дитинстві. Втрачаємо себе…
Розкриваючи голос, ми вимушені розкрити
себе, віднайти, налаштувати на живий лад. Так і є:
це друге народження, людина може «достукатись»
до себе. Але це можливе лише при допомозі інших
людей. Самостійно це зробити неможливо, бо з
боку видніше, де ми справжні. А якщо запитувати
у себе… Ми завжди себе виправдаємо, завжди
лукаво пояснимо, аби нічого в собі не змінювати,
не перелаштовуватись. А от люди можуть нам
допомогти перелаштуватись, і це налаштування
має єдину ціль – налаштовуватись на себе справж-
нього, стати собою уповні. Позбутися тієї викрив-
леності душі, яку нам спричинив той світ, що за
вікном (цивілізація).
Стан Бути – людина на своєму місці. Вона
відповідає своєму Імені, даному їй Родом, і має
сили Творця від Родового древа. Вона – листочок
на своєму Древі, має силу Древа, має свій непо-
вторний аромат душі.
У стані живого буття вона безперервно роз-
квітає, а не згасає, як це буває в процесі того, що
ми називаємо звичайним реальним життям.
Стан «коли співається» – це випромінювання
радості, яка переповнює («Не можу не співати!)»
41
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
«Співає радість» – казали старі італійці-бель-
кантисти. Якщо утриматись у стані «коли співаєть-
ся», пожити у ньому, людина починає розквітати.
Вона зростає духовно, змінюється, як той паро-
сток, що тягнеться до сонця і нарешті розквітає
квіткою. Діти – то зернятка, які повинні були б
проростати, розквітати. І людина мала б ставати
янголом, виростати у янгола світу, Творця, але
цього давно вже не відбувається на нашій Землі. А
колись-таки було. Бо за вікном – цивілізація. Це є
хвороба світу, хвороба наших душ. Це є наукове
сприйняття світу.
Сприйняття світу мало б бути не науковим, а
духовно-моральним. Бути людяними, жити по
Совісті і Правді, пропускаючи все через чисту
вічну дитячу янгольську людську душу. Ми всі –
неповторні, незамінні, безцінні. Ми всі й у всьо-
му – генії, бо коли ми на своєму місці, маємо своє
ім’я, свій голос, маємо (в сенсі відповідні до нього)
свій неповторний аромат душі, ми виконуємо свою
місію, а вона полягає в тому, що Людина мала б
достойно представляти свій Рід у цьому світі і слу-
жити загальнолюдському розквіту. Людська
Душа – це той Ноїв Ковчег, у якому пливуть, ряту-
ючись від небуття всі наші предки, всі наші пращу-
ри і через неї кожен наш предок реалізує себе в
цьому найкращому із світів, бо цей світ, де ми зараз
живемо, є світом, де найкраще, справжнє Сонце.
Світ матінки-Землі (до речі, ми знаходимося біля її
лона, а це – Рай). Ми – в Раю! Тільки ми в раю
42
Павло Тютюнник
пекло розвели… Світло справжньої любові визна-
чає сутність усього. І не треба поспішати йти з
цього світу. Навпаки, наше спільне завдання –
досягти стану, коли людина перестане вмирати
(перемогти смерть, вигнати її з цього світу) Вона не
завжди тут була. У світі живого буття (а це залежить
від людини) смерті може не бути. Якщо ми разом,
живемо об’єднавшись в сім’ю єдину, в єдиний Рід
(як це було колись), скажемо смерті «Ні!», то її не
стане.
Таємниця людини в тому, що це вона вирі-
шує: бути чи не бути. Тільки від неї це залежить.
Тільки разом, об’єднавшись знову в цю Людину з
великої літери в єдиному хорі (бо коли людина
натхненна, її душа співає). Цей великий хор
натхненних душ співає велику пісню радості Буття.
Так твориться Світ, так народжується Краса. Ми
знову стаємо Деміургами (Творцями Світу). Ось
для чого потрібно мати свій голос, відкрити його
знову, бо коли ми народжувались, то всі ним кри-
чали і увесь світ нас чув.
Живемо ми без того великого, живого, істин-
но нашого голосу і нас не чують, бо нас і немає,
адже місію свою ми не виконуємо, Рід свій достой-
но й уповні не представляємо. По Совісті, по
Правді не живемо. Заклик – землю люби, людям
служи! – не відпрацьовуємо. А це наша єдина й
свята праця у цьому світі Живого Буття. Творенням
світу в його найвищій сутності не займаємось, бо
ми всі «самі по собі», індивіди й індивідуалісти (так
43
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
нас цей світ виховав, налаштував), наповнені стра-
хами, хибними знаннями та хибним світоглядом.
У нашому світі панує неправда, панує холодний
егоїзм, панує страх. Вони правлять! А неправда і
страх – головні інструменти усякої влади. А всяка
влада – це є зло за суттю своєю. Влада – це сино-
нім до слів «зло» і «смерть». В духовному, людяно-
му світі є лише одна форма взаємовідносин його
божественних часток: це – взаємна повага і взаєм-
не служіння, коли всі служать всім, бо світ єдиний
і всі його частки тотожні й незамінні. Без будь-кого
з нас картина Світу є неповною.
44
Павло Тютюнник
«Таємниця велика!..»
Відродження нації має відбутися через повер-
нення до своєї природи, до своїх джерел, до істин-
ного людського єства.
Через живий голос, нову живу музику,
народну пісню можна об’єднати людей, цілий
народ в сім’ю єдину і щасливу, де панує Совість,
Правда, де єдиною формою спілкування є взаєм-
не служіння.
Давно відомо, яку силу має спільна молитва.
Але ж давно відомо й те, що сила проспіваного
слова значно більша, аніж сказаного (колись
Конфуцій навернув у свою віру цілий багатоміль-
йонний Китай, розспівуючи свої ідеї й акомпаную-
чи собі на інструменті типу ліри, що мав форму
кінської голови). А якщо тисячний хор живих
голосів проспіває оду Людяності, Милосердю,
Красі й Любові, то світ може змінитися й настане
нова ера – ера Людяності, Милосердя, Краси й
Любові. Ці високі духовні вібрації, посилені бага-
тотисячністю, спільністю голосів, очистять мораль-
ну атмосферу і всі інші сфери, бо все це – і
Природа, і Погода, і увесь світ – є сумарним ста-
ном людських душ. Все залежить від людини, яка є
і джерелом, і Творцем усього. Яким же важливим
для світу є стан наших душ!
45
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
…Пісня Світ творить. Люди цього не знають.
Сприймають пісню як прикрасу, сприймають ути-
літарно, як щось таке, що веселить, пом’якшує
труднощі життя. Насправді ж пісня – це щось зна-
чно більше, бо справжня жива пісня (коли душа
співає) здатна перетворювати Світ, перероджувати
Людину. Але спів від співу відрізняється. Коли спі-
ває справжній співак, то відбувається диво: слухачі
потрапляють під його гіпнотичну дію і готові леті-
ти туди, куди летить його натхненна душа. Він веде
їх за собою. Така надзвичайна сила живого голосу і
справжньої пісні. Вона може бути незламним
захистом для людини і зброєю. Вона може об’єднати
і повести за собою хоч цілий світ. Така велика сила,
така велика таємниця, якою вважали голос люд-
ський ще древні греки.
46
Павло Тютюнник
Коли ще Боги нам
служили
Боги – безсмертні, бо вони є вічними ціннос-
тями Роду, які Рід людський сконцентрував в них
своєю Фантазією, своєю Волею. Вони є тими
«егрегорами» (згустками життєдайної сили), най-
вищим творінням Фантазії, Людської мрії!..
Виходить, що це є в нашій «людській природі» –
силою Фантазії, силою Волі створювати цих «егре-
горів», «ідолів», «кумирів» – багато у них є назв, а
суть єдина!
І ці Боги служили (і, мабуть, ще служать)
людям джерелом життєвої сили. Коли люди звер-
тались до них, то в такий спосіб вони звертались до
Роду. Через Богів люди спілкувалися з Родом –
єдиним, найпершим, найголовнішим, найдревні-
шим і найулюбленішим Богом, з Родом нашим
красним і прекрасним, який породив все у цьому
світі і від якого все пішло бути.
То були Боги нашого Роду, які служили Роду,
а, отже, людям служили. А ми їх любили, бо вони
були нашими улюбленими створіннями, нашими
«дітьми». І був на Землі Рай! І не було ніякої влади,
окрім Совісті і Правди і їхньої вічної супутниці –
Краси! Люди іще служили Красі, перебуваючи у
47
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
взаємному служінні! Не було Страху – він іще не
правив Світом!
Наші страхи – це тваринність в нас!
Колись люди ще не вбивали тварин і не їли
їхніх трупів і взагалі не вживали тваринної їжі, бо
за Родом своїм людина
повинна б мати свою Красу і Силу від плодів
Матінки-Землі, а не їсти братів менших, забираю-
чи у них життя (тіло й душу), наповнюючись низь-
ким духом тваринності через таку їжу, втрачаючи
справжню людяність, бо, як каже древня мудрість:
«Людина є тим, що вона їсть!» Та ми порушили цей
Великий Закон Роду…Тож тварині – тваринність,
а Людині – Людяність.
48
Павло Тютюнник
Видубаймо разом!
«Видубай!» – кричали наші пращури, коли
бігли за статуєю Бога Перуна, яка пливла по
Дніпру… І вона-таки видубала! Біля того місця
нині стоїть Видубецький монастир.
Видубаймо ж разом! Видубаймо всім Родом у
нове життя – аби жити по Совісті, по Правді, по
Любові! Славімо ж землю рідну! І буде радість, і
буде свято, і буде Пісня Свята!
Повертаймо ж Пісню живу у наш світ, щоб
життя було – як Пісня!
Тож настав час, коли люди несуть дорогі зна-
ння на спільний стіл, для спільного Добра. Роди
прагнуть поділитися з Родами перлинами сокро-
венних знань, щоб нарешті об’єднавшись, подо-
лати Мару, яка мучить усіх нас у нашому Раю…
Рай справді тут, на Землі. І ми це все ясніше
починаємо розуміти. Той світ Живого Буття повер-
неться, коли люди подадуть руки єднання і братер-
ства одне одному – ми ж часточки одного Родового
Древа… У кожного своя функція, своя місія, яку,
крім нього, на світі ніхто не зможе виконати.
Об’єднавши зусилля наших Родів, ми знайде-
мо сили повернути Красу на Землю, а з нею –
радість Буття.
49
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Земля ж наша матінка – жінка дивовижної
краси, такої вроди, яка не відкривається уповні
тим, хто нині живе: щоб її побачити, треба мати
велику духовну силу, яку може дати людині тільки
Рід. Якщо люди знову побратаються й об’єднаються
в Сім’ю Єдину, то наша природна сила повернеть-
ся до нас і нам відкриється істинна краса Землі. Ми
побачимо, що ми – в Раю!
Земля – єдина жінка в світі. Земля втілює все-
ленську жіночність, яка творить світи і є джерелом
усього, що є. Земні жінки – це все іпостасі обличчя
однієї безмірно прекрасної Землі. А Світ – той
Синок, якого народжує Мати–Земля. Вона йому
каже: «Ти – мій Світ!» Він їй: «Ти – моя Краса!»
Так було, є і буде у живому світі. Поки ми
знову всього цього не відтворимо, нам не буде
життя на землі, а буде, як було до недавнього –
війна усіх з усіма. Та і сама з собою людина доне-
давна билась і продовжує це робити, бо не знає, хто
вона є і для чого живе на землі. А людина ж бо є
Творець, коли живе за законом Роду. – Землю
люби, людям служи, живи по Правді, по Совісті,
виконуй свою неповторну, незамінну місію! Живи
сумлінно, чесно, без страху і будь собою! Тільки
тоді будеш завжди красивим і щасливим! Тоді час
інакше поплине – і смерті не стане. Трапиться
жадана перемога над смертю, люди виженуть її зі
свого Раю, із Землі. Нехай вони ідуть, ці дві донь-
ки – Смерть і Мара – до своїх батьків, до своїх
світів!
50
Павло Тютюнник
Тож спільна рада, спільна думка – то безмір-
на сила. Їй відкрита Істина – ось для чого потрібне
Віче Роду.
Повернімо ж життя Сім’єю Єдиною, Єдиним
Родом!
51
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Приречені
на щастя!
Поки співається, поки й живеться. Справжнє
щастя – це пісня! Проспівати себе, свою Пісню –
означає прожити по-справжньому. А якщо не спі-
вається, то й не живеться. Жити без пісні – то є
суєта, з якою ми звиклись. Треба бити на сполох!
Треба щось робити! Не чекати, не втрачати золоті
миттєвості Живого Буття.
Боже ж наш, нам нині не співається!.. Душа не
співає, не радіє… А справжнє життя завжди в
радість, кожна мить – в радість.. Бо ми зараз у раю,
у найкращому із світів. І тільки наша розрізненість
між собою, розірваність Родового Кола і ті страхи,
що увійшли в нас, коли воно було розірване, не
дають нам бачити всієї безмірної краси Людини і
Світу. Та коли б не страхи і не Мара, що дурить
наші голови і нудить наші душі, то люди були б
зачаровані одне одним, тією таємницею, тією кра-
сою, що є в кожному, тією неповторністю кожного!
Може, в цьому є велика місія кожної люди-
ни – надати можливість своєму Роду брати участь
у цьому житті, у цьому Раю, але все це може бути,
коли ми є собою, коли у нас душа на місці. А це і є
стан «коли співається».
52
Павло Тютюнник
Отже, через цей стан людина може віднайти
свою справжню, живу, найвищу сутність. І тільки з
цього моменту вона починає розквітати: ставати
світлішою, красивішою, розумнішою, добрішою і
немає меж цьому великому процесу розквіту душі!
Ось чому потрібно віднайти свій природний, а він
і є співочий (те саме бельканто) голос, дати йому
волю.
Маєш голос – ти є у цьому світі! Тебе чує,
відчуває твою вібрацію увесь світ. До того ж, у
цьому стані ти приречений на розквіт, а, отже, на
щастя! Це – «друге народження». Це – стати
собою уповні!
Коли ми разом і з нами Совість – ми завжди
приречені на Щастя. Тоді його не треба шукати –
Воно саме нас знайде!
53
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Народження краси
Народжуватись, народжуватись, народжува-
тись!.. Ланцюжок цих народжень і є Живим Буттям!
В цьому стані ми постійно відчуваємо Красу і
неповторність усього сущого, нас переповнює
Радість – ми в Раю!.. Альтернатива смерті – не
життя, як нам завжди казали, а народження!
Народжуватись і знову народжуватись! Це і є Бути!
Це і є Буття. Це – стан, до якого ми трохи дотор-
кнулись у дитинстві і який ми згодом швиденько
втратили під натиском того, що є за вікном. А
там – Цивілізація! А це – розпуста, розпуста в
усьому, це – війна усіх з усіма, це – холодний его-
їзм, це – хвороба Душі. Її наслідок – хибна картина
світу, хибний світогляд, хибна концепція людини,
хибна шкала цінностей…
Науковий світогляд – найпримітивніше, най-
аморальніше, найбездуховніше, що тільки може
бути. Бо науки вивчають мертве. Вивчають смерть,
не підозрюючи про це. Треба не вивчати, а твори-
ти, творити нову красу, безперервно творити цей
Світ, бо ми у вищій нашій сутності Деміурги
(Творці Світу), і навіть закони цього світу творять-
ся і перетворюються людьми: коли людина у стані
натхнення – Дух творить!.. А Духовне непідвладне
розумові, його не можна пізнати – ним можна
54
Павло Тютюнник
лише насолоджуватись і бути від цього щасливим.
Нами все пізнано, нам Істина відкрита, коли живе-
мо по Совісті. А Істина – це найвища мета всіх
наук, як вони самі стверджують. Не вивчати «мину-
лорічний сніг», а зустрічати нову весну, тобто тво-
рити нову Красу. Це, безперечно, новий спосіб
життя, це – те, що зветься Живим Буттям, яке ми
втратили. Ми втратили цей спосіб мислення. Це –
інша реальність, бо всяку реальність завжди тво-
рять люди, хоч і не відають про це.
Тоді всякі науки втрачають будь-який сенс.
І не треба цього боятись. Бо якщо і треба чогось
боятись, (хоча боятись не можна нічого, бо коли є
хоч найменший страх, життя нема – страх паралі-
зує, страх і життя несумісні), то це не померти
завтра, а завтра не народитись. Оце диво – ланцю-
жок народжень – і є отим самим Живим Буттям,
яке ми втратили. Має сенс тільки вічне устремлін-
ня людини до Світла, Любові, Краси…
І коли ми живемо Родом єдиним, у взаємному
служінні, повазі і любові, нам відкрита сама Істина,
і ми можемо творити! Нам Рід дає таку творчу силу.
Цивілізація – це «Антирід». Вона «розриває»
наші руки, наше коло, наш Рід. І тоді в Людину
входить страх, вона стає слабкою, немічною, вона
вже не є Деміургом. Нема вже живого Буття, а є
хворе життя, в якому ми всі нудимось і мріємо про
Рай, який втратили… У нас немає достатньої сили,
щоб побачити істинну красу Світу.
55
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Колись люди творили картину світу. Творили
й перетворювали. Накладали «грунти» і писали все
нові й нові… І всі вони були живі, прекрасні, щирі,
бо люди були такі – живі, прекрасні і щирі, напо-
внені високим Духом. Це те, що називається
натхненням. Всяке справжнє творення відбуваєть-
ся у цьому стані. У людей співала душа, бо коли
вона на місці – вона завжди співає. Це були пісні
пісень. Це було істинне бельканто (прекрасний
спів). Відголоски тих, створених нашими велики-
ми предками світів знаходимо у народних билинах,
казках, піснях…А нині ми «доношуємо» і «доламу-
ємо» світ, який створили наші предки. Бо самі не
маємо сили творити… Хоча, як кажуть, звикнути
можна до всього і вважати, що це і є життя. Та не
треба було б звикати до Некраси й Невисоти! Не
треба втрачати нашу найвищу сутність, ту велику
таємницю, яка робить нас красивими і щасливи-
ми. А то є стан «коли співається». Душа співає – то
живе в ній Дух високий, живе Мрія, Фантазія – іде
творення Світу, народження Краси!
56
Павло Тютюнник
Те, за чим скучила
душа…
Аби життя стало щасливим, необхідно зміни-
ти світогляд, змінити шкалу цінностей, перестави-
ти акценти! Та насамперед потрібна глобальна
реабілітація людини.
Не було ніякого перворідного гріха! Не пови-
нно бути і будь-якого страху: ні Божого, ні люд-
ського. Бо будь-який страх – то все ж таки Страх, а
це найбільше зло цього світу, бо він паралізує в
людині найтоншу «матерію», найвитонченіші її
якості, найвищу її сутність. Страх є безперечним
злом із зол, є «матір’ю і батьком» усілякого зла.
Нема страху – все в істинному вигляді, все
має свій неповторний аромат.
«Мара нас повиває,
Висотує нам кров,
Але ж вона не знає,
Що в Світі є Любов!..
Кохання ж все здолає –
Я вірю, і для нас
Ще прийде Час Розмаю,
Жаданий Щастя Час!..»
Так пише поетка і донбаський соловейко
Наталя Фоменко. Підписуємось під кожним її сло-
57
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
вом! Прийшла пора прозрівати і відроджуватись.
Прийшла пора співати і Піснею рятуватись!
Потрібна перебудова світогляду, зміна шкали
цінностей! Потрібна глобальна реабілітація
Людини як Творця Світу, як Янгола Світу, як
великої і безмірної таємниці, що викликає таку ж
безмірну повагу до себе! Безмірна повага і захват –
це те, що має викликати до себе в усього світу
кожна Людина, бо вона у вищій своїй Суті і є увесь
Цей Світ! Час настав!!!
58
Павло Тютюнник
Повертаймо казку!
Це Диво Велике: коли змінивши систему
харчування, отримуємо не тільки тілесні зміни, а
й справжнє духовне переродження. Виходить, ми,
переставши вживати тваринну їжу, почистили
тіло і в нас увійшов чистий Дух?! А, може, ми
почистили не тільки тіло, а й сам Дух? А, може,
Дух наш і Тіло абсолютно єдині і невід’ємні і
навіть тотожні?!
Якщо хочеш побачити свою Душу (її стан на
цей момент) – подивись на себе в дзеркало! А,
може, і Дух, і Тіло – абсолютно тотожні, це – наше
Я? А скільки гралися і граються на цій подвійності,
буцімто тіло – одне, душа – інше. Знову все те ж:
«розділяй і володарюй!» – улюблена пісенька
Мари-Цивілізації, що завжди прагне до Руїни!
А живий Світ єдиний: це коли – все в усьому!
Нам потрібне не наукове мислення, а образне,
художнє і високоморальне, нам потрібна Висока
Мрія, Висока Фантазія, бо це і є та творча сила, що
творить і тримає Світ!..
Життя – то не є боротьба. Нас неправильно
вчили… Боротьбою є те пекло, яке ми розвели в
цьому раю. А справжнє живе життя, а точніше було
б назвати його Живим Буттям, то є свято вселен-
ське. Це є радість безмірна – Радість Буття, яку ми
59
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
всі відчуваємо у дитинстві, коли маємо чисті душі
й гарячі серця. То є насолода спілкування усіх з
усіма. Бо все – в усьому, як казали мудреціі. Світ –
єдиний: все, що є у ньому, є дітьми однієї матері –
Землі!
«Ми всі – однієї крові!» – казала одна чарівна
дитина. Тільки ми забули про це. Забули про те, про
що не можна забувати, бо тоді приходить цивіліза-
ція – як той «сіренький вовчок» і «хапає за бочок».
І що ж то є – цивілізація? Цивілізація є
війною усіх з усіма і війною людини з самою
собою. Цивілізація, яка порушує рід, розділяє
людей, приносить меч, розділяє сина з матір’ю,
пропонує якусь хвору любов, а радість життя заби-
рає і виїдає з нас найдорожче – людяність: те
тепло, добро, те світло і ту щирість, чесність і прав-
ду, виїдає совість, любов до Матері-Землі забирає,
душу виїдає!.. «Розділяй і володарюй!» І приходить
влада людини над людиною – це вселенське зло,
що є повною протилежністю принципу взаємного
служіння, основі Живого Буття.
Цивілізація робить людей холодними егоїста-
ми. Вони перестають служити одне одному, служи-
ти Красі!
Людина для людини перестає бути Метою, а
стає засобом, люди починають використовувати
одне одного заради особистої користі!..
Який жах! Яка Некраса й Невисота! Яка без-
духовність! Яка смердюча тваринність! Починається
війна усіх з усіма. А колись всі служили всім, раду-
60
Павло Тютюнник
вали одне одного, служили Красі. Жили по Совісті,
по Правді. Любили Землю, жили Сім’єю Єдиною!
Були Родом! Адже ж увесь Світ – то є Єдиний Рід,
«ми всі однієї крові». А за Цивілізації людина стає
соціальною твариною, як кваліфікує її нинішня
наука. А колись була Янголом світу, який творить
Красу!
До речі, а що ж це за науки, ці «діти цивіліза-
ції», її надія й опора, ця умова її існування?
Науки. Що то є? Що то є – науковий світо-
гляд? Куди вони нас ведуть? А, може, вже завели?
«До істини!» – стверджують всі науки. Мета всіх
наук, виявляється, істина! Але всі вони заявля-
ють, що істина уповні ними досягнута не може
бути ніколи. Що всі науки будуть з часом все біль-
ше і більше лише наближатися до неї. Всі науки
зізнаються, що вони є недосконалими. Наприклад,
сьогодні, згідно з наукою, вважається за істинне
одне, а взавтра робиться нове відкриття і
з’ясовується, що треба робити протилежне. А
якщо «поїзд уже пішов» і життя людини зламане
від таких наук? То навіщо нам такі «лоцмани»?
Хіба можна в них бути впевненими? Та й, до того
ж, навіщо нам ці недосконалі науки, цей недоско-
налий науковий світогляд, коли нам сама істина
відкрита?
Істина – це те, що ми називаємо Совістю,
Правдою, про яких цей Світ зовсім забув. Бо
Цивілізація і Совість – «дві речі несумісні». Щоб
бути щасливими, а це завжди було і залишається
61
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
метою всіх, нам треба тільки згадати про Совість!
І не треба цих наук, цієї машинерії і технократії!..
А світогляд повинен бути не науковим, а
духовно-моральним. Не інтелект треба нарощува-
ти, а Совість і Правду. І тоді завжди будемо щасли-
вими, бо Земля-Матінка нам усього дає для Щастя,
для Життя. Треба тільки нам самим згадати, хто ми
є. Зайняти своє місце на Родовому Древі й кожно-
му виконувати свою неповторну, незамінну і для
всіх безцінну й необхідну «місію».
Цивілізація – це породження Мари, але з
Марою боротися не треба, бо вона теж є нашою. Їй
би треба Тепла і Любові, бо вона – бідне наше
«дитя», яке не люблять, не жаліють… А страшнішо-
го за цю участь у світі нема. І навіть сам страх цього
світу – то є «дитя» отої нещасної Мари, яку ніхто
не любить і не жаліє. А вона ж – наша! Зла як тако-
го нема, є відсутність Добра. Як і Темрява є відсут-
ністю Світла, а Холод – відсутністю Тепла. Дайте
трохи Світла, Тепла і Любові тій Марі й ви побачи-
те, що то за чарівна красуня, бо вона, по суті, є
тінню самої Матінки-Землі.
А Матінка-Земля – то жінка безмірної краси.
А Тінь з’являється там, де мало Світла. Вона може
здаватися страшною й некрасивою.
Подаруйте Світло Вашої Душі – і тінь від
Краси зіллється з самою Красою і стане з нею єди-
ною і ще красивішою!
Подаруйте Тепло вашого Серця – і страх
обернеться на Янгола! Так відбувається таємниця
62
Павло Тютюнник
переродження: ні з ким не доведеться воювати,
якщо до нас повернеться ця сила Роду – переро-
джувати ворогів на друзів, а Темряву на Світло…
Так ми зможемо перетворити цей Світ на Казку, де
завжди перемагає Добро. А це і є Рай! І він був на
Землі!
63
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Всі ми – генії!
Кожен з нас – представник свого Роду,
Великого Роду, безмірного Родового Древа. Кожен
з нас не є новою людиною. Ми всі «складаємось» з
наших предків. Вони всі – в нас, як ті цеглинки, з
яких складено цю оселю, якою є людина, бо в ній
оселився цілий Рід. А скільки героїв, мудреців,
художників, красунь, поетів, вчених і т.ін. було в
кожнім Роду за всі тисячі й тисячі поколінь, що
минули з початку Буття! І кожен з наших предків
може в будь-яку мить висловитись через нас, якщо
зуміти його «запросити» до цього. А він – це ж Ви!
Знав Він – знаєте Ви! Тоді, мабуть, нам усе на світі
відомо. Безперечно, так: людині Істина відкрита в
серці її. Це є те саме споконвічне знання, яке не
треба здобувати життєвим досвідом. Для цього
тільки треба трохи «почиститись», щоб почати
читати у своєму серці. Серце людське почистити
від страху і неправди, змінити шкалу цінностей на
істинно людську (а всі ми у глибині душі знаємо,
про що мова). А ще, як не дивно, може комусь зда-
тися, змінити систему харчування, бо, як казали
древні: людина є те, що вона їсть. («Те, що їси –
тим ти єси!»)
64
Павло Тютюнник
«Мишка»,
що витягнула «ріпку»
Є життя реальне, в якому людина діє за логі-
кою обставин, що складаються, за логікою свого
світогляду… А є живе Буття. Це – зовсім інший
принцип, інший вимір. Це – не дослідження й
вивчення будови світу, а щоразу нове й нове тво-
рення Краси, тобто Світу за законом Дива, за зако-
ном Краси, за законом Високої Моралі – за зако-
ном Совісті! «Тут і зараз, і все!» – ось формула
Живого Буття!.. На питання «Де?» відповідь завжди
одна: Тут! На питання «Коли?» – «Зараз!». На
питання «Що?» – «Все!». В істинно Живому Бутті
всі простори – можливі й неможливі – завжди тут,
а всі часи – завжди зараз, а всі події – завжди тут і
зараз! Це особливий стан душі, це – стан вічної
молодості, безсмертя. Цей стан присутній в нас в
достатній мірі в нашому дитинстві. Недаремно над
світом багато тисячоліть лунає цей дивовижний
заклик: «Будьте, як діти!». Може, це Рід закликає
змінити стан старіння і вмирання на стан постій-
ного народження (друге, третє і т.д. народження).
Живе Буття – Вищий Стан Людини, людської
душі. Живе справжнє Буття – нескінченний лан-
цюжок народжень. Ми помиляємось, коли вважа-
65
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ємо, що життя – альтернатива смерті. Альтер-
нативою смерті є якраз народження. У цьому
настільки принципова відмінність цих світів: те,
що зветься «звичайним життям», можна було б
назвати «хворим життям». А Живе Буття – то і є
для людини істинним життям, в якому вона є
Янголом, окрасою Світу і його Творцем. І все це
ми, безперечно, втратили з приходом цивілізації. І
все те нам необхідно повернути, бо без того ми
ніколи і ніде не зможемо бути щасливими, адже
Щастя – це те, чого прагнули і прагнуть усі поко-
ління людей і за що так тяжко боролись впродовж
останніх тисячоліть, коли скаженіла Цивілізація.
«У темні роки панування сталі», як висловилась
Олена Теліга в одному зі своїх віршів.
Цей Світ творить Людина, її Фантазія, її
Любов. Творить дитя, що вічно є в нас! Дитя пра-
вить світом. Дитина не є чистим аркушем паперу,
на якому ще треба щось написати… І пишуть…
Жорстко й жорстоко, по-суті, вганяють свої страхи
в чисті янгельські душі дітей, що приходять на
землю для Щастя, вкладають в них хибні «програ-
ми», хибний світогляд, хибну концепцію людини
тощо.
Земля-Матінка – це Рай! Це місце наших
чистих Душ, але зараз тут іде війна. Війна людини
з людиною. Людини із собою, із усім людським,
що в нас є. Страждає Душа, страждає Людяність.
Як повернути людині її істинну сутність? Тільки
разом, спільними зусиллями, сім’єю Єдиною,
66
Павло Тютюнник
Єдиним Родом ми можемо відповісти на ці питан-
ня і створити новий світ. Тільки хором співочих
душ. Проспіваємо свою нову долю, щасливу долю!
А пісня творить світ. Коли співає той Янгол, що є у
кожному з нас, іде творення.
Нам потрібен не науковий світогляд, а духо-
вно-моральний! Наука і мораль – це різні світи.
Наука вивчає мертве, і таємниця життя їй не під
силу. Бо Дух Високої Моралі творить Світ, Світ
нашої Душі. Наша доля, наша «ціна», наше ім’я
залежить від ступеня нашої моральності. Оце і все.
Казки народні треба уважненько читати, а ми роз-
вели таку науку, яка зробила наше життя пеклом,
насамперед для душ наших. «Ми в раї пекло роз-
вели!» – казав тарас Шевченко. А Рай він тут і тіль-
ки тут, на Землі. Тут і зараз! І діти його зараз бачать.
Іншого Раю немає і не треба! Бо живе треба не
вивчати, а «його треба бути». Його ще можна тво-
рити. Бо є оте, що ми називаємо життям реальним,
а є Буття – світ нашої душі. Це й є справжня реаль-
ність, за якою тужать душі наші, і від якої якраз і
залежить звичайне наше життя, а воно залежить від
наявності в нас Совісті. А Совість непідвладна
жодним наукам. Це – не раціо, це – із Світу
Духовного. Це – основа, «фундамент» людської
Душі! Якби ж цього споконвічного знання не
позбавив нас цей світ і не замінив їх на наукові, які
змінюються й змінюються, і часто – на протилеж-
ність. Нам істина потрібна: вічна і прекрасна.
А вона проста, і кожній живій душі відкрита. Якщо
67
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
жити по Совісті, по Правді, у взаємному служінні,
Родом єдиним жити, зберігаючи святі традиції
предків, то й будемо щасливими і красивими!
У Живому Бутті все відбувається за законом
Дива. Наша логіка неспроможна осягнути цієї
таємниці, а от душа наша, Мрія наша завжди це
знали і вміли, бо їм відкрита сама Істина.
Жити по Душі, по Совісті – це і є жити по
Істині. Які ще науки тут потрібні? Адже всі науки
своєю метою ставлять досягнення істини. А якщо
істина завжди була відкрита нашій душі, нашій
Совісті, то чого ми шукаємо?!
Живімо за Душею, по Совісті, по Правді – і
буде Рай! Ось яку сторону нашої людської сутності
треба підносити і розвивати, а не цю технократію,
машинерію й всіляку технологію, що виснажує,
висотує і витоптує наші душі. Та й про що ми тут?
Хіба це все давно не ясно по-справжньому
розумним, мудрим людям? Хіба про все це не було
говорено? Було! Та, може, недостатньо? Може, ці
наші думки стануть останньою краплею, що пере-
повнить чашу терпіння?.. Може, стануть тією
«мишкою», яка допомогла нарешті витягнути
«ріпку»?!
68
Павло Тютюнник
Про вічну молодість
Свою людську місію ми частково виконуємо у
дитинстві. Сонм почуттів і вражень дитинства – це
букет переживань усього Роду, бо у дитинстві через
нас живе увесь наш Рід, тобто весь Світ. Діти не
відділяють себе від світу, вони вживлені в нього. А
Світ – це Рід, діти живуть в Роду і з Родом, за зако-
ном Роду. Дитинство – щаслива пора. В дитинстві
ми ще в Раю, який втрачаємо під натиском цивілі-
зації, що безжалісно розриває наш зв’язок з Родом,
чим позбавляє нас сил, забирає в нас радість життя
і робить нас смертними. У дитинстві ми – янголи,
ми – безсмертні.
Якщо не втрачати свого зв’язку з Родом, то
можна залишатися молодим. Старості бути не
повинно. Вічна молодість – це і є Рід. В Роду вічна
молодість і оновлення, старості там немає. Ми не
тому слабшаємо, що старіємо, а навпаки, старіємо,
тому що слабшаємо, поступово втрачаючи зв’язок
з Родом.
Як же знайти джерело сил – ту вічну моло-
дість? Повернення цього втраченого нами зв’язку з
Родом є умовою нашого відродження, нашого
подальшого розквіту, бо людина може не згасати,
не старіти й не вмирати, вона може розквітати
впродовж свого життя. Якби у зрілі роки людина
69
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
жила за законом Роду, вона б не згасала б і не ста-
ріла б. Якщо людину порівняти з квіткою, а це
дуже цікаве порівняння (бо людина і є найкрасиві-
ша квітка у цьому Райському Саду, що зветься
Землею-Матінкою), то дитинство – це стадія буто-
на, а зрілість – це стадія божественного розквіту,
коли бутон розкрився і перетворився на чарівну
неповторну квітку з чарівним неповторним арома-
том (ароматом душі). А наша неповторність і
сприймається людьми як краса і геніальність!
Немає ніякого віку! Наш вік – це вічність! Коли ми
в собі, коли душа на місці, коли маємо свій голос,
своє ім’я і свій неповторний аромат, ми – вічні,
ми – безсмертні. Перемога над смертю, що вважа-
ли деякі мудреці головною метою для людства в
нинішньому світі, безперечно, можлива, якщо
людина знайде себе, віднайде своє місце на тому
всесвітньому Родовому Древі.

Розділ 2
Як треба співати
(«методичка невеличка»)

73
Дорости б до стану
квітки!..
Парадокс у тому, що божественний ангель-
ський співацький голос народжується з повної
своєї протилежності – з крику. У цьому секрет, у
цьому таємниця. Належить пройти етап, про
який «старі італійці» говорили: спочатку співако-
ві потрібно викричатись, докричатись до свого
голосу!
Дехто намагається на перших же уроках заспі-
вати. А належало б спочатку навчитися Бути!
Дозволити собі жити на високих емоціях! Це і є
життя! А у більшості з нас справжнього бажання
жити і захвату перед світом немає. З роками кудись
зникають живі відчуття, властиві дітям. У дитин-
стві ми переповнені емоціями, бажаннями, захва-
том. Всередині нас б’є фонтан живий… А коли
немає справжнього гарячого бажання – душа не
співає.
Аби заспівати по-справжньому, потрібно
пробудити в собі стан переповненості, екстазу,
трансу, польоту.
Людина творить світ. Творить за допомогою
пісні. Ми творимо тоді, коли маємо натхнення,
коли нам співається. Весь світ – це втілення люд-
74
Павло Тютюнник
ських пісень. Світ, в якому живемо, був створений
піснями наших предків. Якщо його відновимо, то
повернемо рай на землю.
Живий Спів завжди натхненний. Завжди від-
бувається у стані «коли співається».
Співає Дух високий! Потрібно вважати за
щастя той стан, коли в тебе входить цей Дух!
Дякувати йому потрібно! Віддаватися йому потріб-
но! Розчинятися в ньому потрібно!
І пам’ятати потрібно про те, що пісня співає
співака, а не співак пісню!
Не варто створювати образів – дозвольте їм
жити у вашій свідомості за своїми законами. Не
потрібно їх далі контролювати. Світ нескінченний.
Потрібно впускати в душу все, що тобі миле. Тоді
воно буде живим, органічним, не буде штучним й
вимушеним. Потрібно дозволити собі бути, потріб-
но віддатись станові натхнення!
Безперервне емоційне захлинання – саме так
можна виразити стан співака. Цей стан включає
натуральний, природою даний людині голос.
Потрібно не побоятись, не посоромитись «розспі-
вати» його, дати йому «побути», дати йому «викри-
чатись». І цей голос досить скоро стане ангель-
ським співом. Причому метаморфоза відбувається
одразу перед очима: начебто продовжується емо-
ційний крик, а звучання голосу безперервно змі-
нюється, перетворюючись в тягуче, співуче, таке,
що ллється, тобто в кантилену. Це можна порівня-
ти з фото, яке неначе проявляється перед твоїми
75
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
очима. Це – таємниця. Це – парадокс. У цій мета-
морфозі із емоційного крику сам собою народжу-
ється співацький голос. Тож до голосу необхідно
докричатися.
Що ми і спостерігали: продовжувався емоцій-
ний крик і, помітивши якісні зміни в голосі, на
запитання вчителя отримували відповідь: «Нічого
нового не відбувається, роблю все те ж». «А чому ж
голос став тягучішим, співучішим?» Само собою
ставало зрозумілим, що голос розвивався з крику:
як із зерна проростає росток, а потім – квітка. Так,
із цього емоційного крику, із емоційного захли-
нання з’являвся голос.
…Люди намагаються співати не в тому стані…
А потрібно, щоб душа спочатку кричала. Душа
кричить – голос співає. Але крик має бути висо-
ким, одухотвореним. Крик душі – завжди ангель-
ський спів. Але ж це не крик – це норма для енер-
гій живого Буття. Це – гаряче серце, яке повинен
би мати справжній співак.
Душа кричить – голос співає. Це не занадто,
це – умова живого стану. Треба шукати цього
крику. Це – божественний крик! Це – порятунок!
Ми оживемо, якщо вийдемо на рівень таких емо-
цій. Лише в дитинстві так горить душа. Дорослій
людині потрібно повернути собі цей стан, якщо
вона хоче заспівати по-справжньому. Якщо не
фонтануєш – ти не живеш. Фонтан б’є від перепо-
вненості, вдячності, захвату перед красою світу.
Якщо фонтан б’є, це і є спів, це – живе життя. На
76
Павло Тютюнник
жаль, ми, люди, не доживаємо до стану квітки.
Спів – завжди за законом квітки, ростка.
За таким співом стоїть незвичайна фізіологія:
на тілесному рівні працює мембрана, а не гортанні
зв’язки. Мембрана в нижньому кінці трахеї і свист-
ки вищого порядку в бронхах включають цілий
«оркестр». Ми чуємо його сумарне звучання. До
того ж, той «оркестр» працює на незвичайному:
парадоксальному бронхіальному диханні.
Робота бронхів не контролюється мозковими
центрами. Так звана гладка мускулатура бронхів не
підпорядковується напрямкові нашої волі. І ми не
можемо безпосередньо керувати її роботою, тобто
примушувати чи то скорочуватися, чи то розсла-
блятись. Саме так стверджує наука. Однак, як
виявилося (і це – уже наш досвід), можна втрути-
тись в роботу бронхів і навіть управляти нею через
образ, живу емоцію. Бронхи витончено реагують
на емоцію. Виявилось, що наша дихальна система
може, навіть абсолютно, залежати від емоційного
стану. До того ж, при живому голосі, що ллється
неначе з душі, від гарячих і глибоких почуттів,
виникає, якщо уважно прислухатись, і м’язовий
фізіологічний механізм голосового апарату.
Залишається запам’ятати ці відчуття і в подальшо-
му, співаючи, намагатися відновити цей механізм
роботи, тобто вдаватися до емоцій (чуттєвої сфери),
і до допомоги свідомого контролю (раціональна
сфера), тобто вдаватися до послуг і розуму, й серця.
Але це тільки на етапі постановки голосу, на етапі
77
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
народження, на етапі його розкриття. Співати ж
необхідно тільки душею, віддаючись образові, зні-
маючи всілякий контроль. Співає Дух, Натхнення,
Образ! Пісня співає співака, а не співак пісню.
Співак має віддаватись пісні, впускати її в себе.
Спів – це транс, це – екстаз, це – політ! Було помі-
чено, що «бронхіальний голос» – це завжди інто-
нація, завжди якась барва, завжди якийсь настрій,
тобто він завжди живий. Це – не просто звучання.
Не просто вібрація. Це – завжди одухотвореність,
завжди відображення емоційного стану людини.
Голос – дзеркало емоційного стану, дзеркало душі.
Нашим голосом, тим, яким ми представлені у
цьому світі, співає сама душа. Вся решта «технік
співу» є лише імітацією, пристосованим звучан-
ням, «звучкодувством». Голос у нас один. Він
виривається з нас невимушено, від емоційної пере-
повненості: те, що пішло через верх, те, чим ми не
можемо керувати, і є Пісня.
78
Павло Тютюнник
Як розбудити
і розспівати природний
голос
Йти від самої глибинної суті, хапатись і міцно
триматись за найтонший нерв, за саму серцевину!
Завжди співати про найдорожче. Про головне! Про
найвищу Мрію! Про втрачений Рай!
Впустити у душу Пісню, впустити Музику! Не
ти пісню співаєш, а вона – тебе! Образи в тобі
співають,а не ти… Це означає повне перевтілення.
Щоразу співати – як востаннє! Кожна пісня –
«лебедина»! Вкладаючи у пісню все, і навіть біль-
ше!… Будь-яку пісню співати, як найдорожчу, най-
улюбленішу, вкладаючи в неї всю душу, всю мрію,
усю свою найвищу Сутність. Тоді вона буде потріб-
ною і тобі, і людям. Тоді вона – Жива. Тоді править
Дух високий – Дух Живого Буття. Тоді душа співа-
ка співає, а душі слухачів відгукуються, хочемо ми
того чи не хочемо. Це сильніше за нас, це велика
сила єднання, це сила родинності. Тоді душа звіль-
няється і літає. Ось таке може з нами робити Жива
Пісня – коли Душа співає. То Янгол в нас співає –
наша найвища сутність. Його пісня – сила велика,
що об’єднує людей. Жива пісня врятує світ, бо
79
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
вона є сама Правда, бо вона – про найголовніше.
Поки співається, поки й живеться. Як співається –
так і живеться! Жива Пісня пробуджує в нас
Людяність. А світ залежить від людини: врятується
Людина – врятується світ.
Такий вже ми «ключовий момент» – улюбле-
не дитя Матінки-Землі, дитя, що заблукало. Тут і
зараз, і Все! Найяскравішим чином жити, безпе-
рервно робити більше, ніж можеш! Не тільки напо-
внюватись, а переповнюватись життям. Те, що
«ллється через край», і є Піснею. Змістом пісні
жити, повністю перевтілившись в її образи, по суті,
в наші найвищі мрії.
Втілювати і втілювати образи пісні – йде
божественне творення. Людина співає і захоплює
собою усіх, хто її чує. Спів – це політ, політ
Фантазії, коли сама Мрія співає!
«А техніка?» – можуть хором прокричати
прихильники традиційної школи. По-нашому, те,
що зветься в традиційній школі технікою, розви-
вається само собою як наслідок. Техніку не треба
розвивати окремо, продумано й цілеспрямовано,
вона розвивається в процесі співу, коли співає
душа, коли емоція поставлена попереду звучання,
коли голос народжується від руху емоції, коли гра-
ємось не звуками, а «граємо на нервах». І голос «не
включаємо» – він включається сам, включається
природно. Голос – як реакція на світ. Природний
механізм, єство включається. А кращого за єство і
природу нічого немає. Наприклад, коли людина
80
Павло Тютюнник
ридає або, навпаки, коли регоче, вона ж не вклю-
чає своєю волею голос, він рефлекторно вирива-
ється з неї. Якщо розспівати цей природний голос,
то він і виявиться тим самим співучим, що ллється
і чарує своєю красою, що буває тільки у найкращих
співаків. Мабуть, про таке «старі» італійські мае-
стро казали: «Час робить співака», «Чим більше
співаєш, тим краще співаєш». А іще вони казали,
що співати треба «дурнем»! Підкреслювали цим те,
що спів є процес не раціональний, а емоціональ-
ний (духовний) і керувати ним не треба. Пісні
треба віддаватись, служити їй. А іще «старі» італій-
ські маестро залишили дивні формули: «школа
ридання», «школа стогону», «школа плачу», вони
вчились у Природи, у єства, користувались існую-
чим від Природи механізмом голосоутворення і не
придумували штучних вокальних технік від розуму.
Одначе це скоріше стосується не техніки
співу, а самого механізму голосоутворення, і тут
для традиційної школи буде зовсім несподіваним
те, що в живому співі, коли душа співає від перепо-
вненості живим почуттям, «працює» інший меха-
нізм, який має несподіване для традиційної школи,
голосу – не гортанні складки, а мембрана у ниж-
ньому кінці трахеї у поєднанні з «парадоксальним»
або «бронхіальним» диханням.
А взагалі-то голос не включають – він вири-
вається з душі від переповненості емоціями. Це –
спів на сильних емоціях, що є природним, бо на
слабких емоціях не співається.
81
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Потрібен стан «Не можу не співати!», коли
пісня рветься з грудей! Потрібно саме так настрої-
тись на пісню за допомогою своєї уяви, фантазії,
щоб пісня переповнювала.
Співак – це гаряче серце, і в кожній людині
можна відкрити цей стан, пробудити душу.
У співі, як і в Живому Бутті, не треба ні знати,
ні вміти, ні робити щось для пісні. А треба Бути,
бути Піснею – впустити її у свою Душу, у свою
Мрію, щоб Пісня сама себе проспівала через тебе.
Це повне і глибоке перевтілення. Це і є Творення
нових образів, нового світу. Так співали завжди
найталановитіші співаки світу. За це їх і любили.
Цей стан можна назвати екстазом, трансом, це те,
що називаємо натхненням, коли високий Дух вхо-
дить в людину і починає творити. Так принаймні
повинно відчуватись співаком: не він співає Пісню,
а Пісня співає його!
82
Павло Тютюнник
«Коли співається!»
Співати на сильних, глибоких емоціях, спів
як політ, спів як згорання, як захлинання піснею,
переповненість її образами, емоціями.
Це – стан «Не можу не співати!». Це стан,
коли пісня виривається з грудей. Це звичайний
стан всіх нормальних людей, але при незвичайно-
му, неординарному настрої душі – «коли їй співа-
ється», хоча можна було б заздалегідь стверджува-
ти, що це є найприродніший і найгармонічніший і,
як наслідок, найбажаніший стан для усього життя
людини, бо поки співається – поки й живеться.
А якщо душа не співає, справжнього життя нема.
«Коли співається» – цей стан душі є ключем
до таємниці людського голосу, а, отже, до найбіль-
шої таємниці у світі – людської душі.
Голос людини, як вважали древні греки, є
таємницею великою. Так от, у стані «Коли співа-
ється» треба розчинитись, віддатись пісні до само-
забуття.
Коли людині співається, з голосом усе відбу-
вається, як слід, вокальна техніка сама працює як
слід, і не треба її контролювати, бо то є природний
рефлекс, а кращого за природу нічого немає. Всі
ми є слов’ями від народження, ми – навіть янголи
співу, але ж нам не дуже співається у цьому житті…
83
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
А якщо б нам того «стану» та трохи часу, щоб роз-
співати той природний голос (бо італійські маестро
бельканто казали: «Час робить співака!»), то поба-
чили б, що Людина – це птах співочий, та ще й
найкращий з птахів – справжній янгол співу. У
набуванні цього благодатного стану «Коли співа-
ється!» і полягає суть нового методу. Це – система
психологічного й психофізичного налаштування,
безперечно – це і світогляд, це – шкала цінностей,
бо для нас є безсумнівним, що спів – це процес
духовний. Це є найвищий стан людини, це все –
сфера духу. У цьому стані людина творить, творить
себе, вона розкривається, «росте» і творить Світ, бо
Мрія працює, Фантазія працює – то є головна і
навіть єдина сила, яка творить і перетворює цей
Світ за законами Краси. Така вже місія людини у
цьому світі, таке її покликання.
«Коли співається!» – це стан творчості. Тоді
можна сказати, що Пісня творить світ або що Бог
творить приспівуючи. Коли співається, художник
бере пензля і малює геніальну картину. Коли спі-
вається, скульптор творить Венеру Мілоську, а
композитор – пісню, що буде жити вічно. А бізнес-
мен починає розуміти, що не в грошах щастя!..
У цьому стані у людей пробуджується все
найкраще, бо немає страху. І совість пробуджуєть-
ся, коли співається!
84
Павло Тютюнник
Людина –
«птах співочий»
В традиційній вокальній школі існує хибний
погляд на людський голос як на інструмент, який
можна вибудувати, якщо знати його елементи,
його складові та зібрати їх правильно докупи
(дихання, гортань, резонатори…) Це дуже спроще-
ний (щоб не сказати «примітивний», звульгаризо-
ваний), механістичний погляд на цю таємницю
велику, якою древні греки вважали голос людини.
І це так і є, бо спів – процес духовний. Безперечно,
співає Дух, співає Образ, співає Емоція, співає
Душа! І голос «працює» зовсім не так, як вважає
домінуюча наука про вокал. Пропонується інший
погляд: не дай Бог управляти нам процесом голо-
соутворення і звуковедення, що неодмінно при-
сутнє в традиційній школі, в так званому співі «на
техніці». Є живий голос, не вокал технічний
(по-суті, мабуть, схожий на технічну воду. А нам
потрібна «вода жива» –. голос наш природний,
голос єства, наша сигнальна система, якщо хоче-
те – наша реакція на світ). І якщо йому (тому при-
родному, з народження даному голосу дати волю,
дати йому побути, дати йому розспіватись, то він
розспівується до небес: у кожної людини виявля-
85
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ється неповторний чарівний тембр і безмірний діа-
пазон. Це є диво! «А техніка вокальна?» – спитають
знавці. Те, що зазвичай називають вокальною тех-
нікою і що насправді є свободою звучання голо-
су – розвивається як наслідок, як «безкоштовний
додаток» до свободи Душі. Чим вільніше себе
почуває співак, тим менше в ньому страху і комп-
лексів, чим вільніше співається його душі, тим
кращою й кращою стає його так звана техніка, хоча
над нею спеціально ніхто не працював, бо вона є
наслідком – «премією за гарно виконану роботу»,
за вільний і високий політ Душі! Чим вільніше й
сміливіше буде літати наша Душа, наша Фантазія,
наша Мрія, тим кращою й кращою ставатиме наша
співацька техніка.
Традиційна школа вокалу може не погоди-
тись з висловленими поглядами, але у нас – пере-
конливі результати, а практика, як відомо, – суддя
усім теоріям. Не звуками гратись, а «на нервах
грати» треба. Психологію живу і глибоку «розводи-
ти». Перевтіленням займатись, актором, художни-
ком треба бути. В транс, в екстаз входити, де не
може бути ніякого «технічного контролю». Там
емоція править, образ править, природа наша,
єство наше і, нарешті, Душа наша править. І спаси-
бі їм, бо вищого за Єство нічого нема. У ньому –
вища Краса. Все перераховане є правилами, за
якими творили всі генії у будь-якій галузі чи виді
мистецтва й творчості. Тільки за цих умов резуль-
тат буде завжди вважатись талантом і геніальністю,
86
Павло Тютюнник
а посереднього й не повинно бути, бо воно несправ-
жнє, бо душа не співає. А коли душа співає, всі
яскраві, неповторні, чарівні і всі – генії!
87
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Пісня нас співає!
Спочатку ще треба викричатись учневі, – вва-
жали «старі» італійські маестро. «Викричатись» –
докричатись до свого голосу, «докричатися до себе»!
Тим «криком» вигнати страхи душі, подолати всіля-
кі комплекси і психологічні бар’єри. Хоча то не є
крик як такий! То завжди повинно бути «криком
душі». Завжди – голосом сильної емоції. Як крик
вона сприймається тільки тому, що сильна емоція
нами сприймається як криклива, бо ми звикли
жити без великого бажання, без великої любові,
жити в напівсонному стані, і всілякий живий її стан
сприймається як «занадто», як крик, а, отже, сміш-
ним і небажаним. І в цьому велика наша помилка. А
жити ж треба уповні, щоб душа співала! А душа спі-
ває тоді, коли в ній «радість кричить», коли перепо-
внена радістю. Оте, що «пішло через верх» і є піс-
нею. Те, що ми не можемо стримати. Те, чим ми
неспроможні керувати. Пісні треба віддаватись бо
«вона нас співає», а не ми її! Цей стан може бути
сприйнятий як крик, але це – крик душі. Це крик
високоорганізований, як вважали все ті ж «італійці».
Душа кричить – голос співає! Бо Душа пови-
нна горіти, літати від щастя й радості, від великих
почуттів і сильних емоцій. Це стан екстазу, трансу
це – натхнення! Дух в нас співає!
88
Павло Тютюнник
І не треба цього боятись, а навпаки шукати
цього треба, бо Пісня – це і є крик душі. В цьому
сила і глибина почуттів. Це є справжнє Живе
Буття, до якого ми не звикли. Бо десь у віках втра-
тили його, втратили себе, справжнього, того, хто
«уповні», втратили сміливість Бути. Не боятись
бути собою: простота і щирість, відкритість душі
і – ніякого страху!
А щодо «техніки співу», то вона включається,
працює й розвивається рефлекторно, бо люди від
природи – птахи співучі. Голос не треба «вчити
співати», ним не треба керувати (те, що робить тра-
диційна школа). Голосу треба дозволити бути, бути
собою. Співати – це є саме співати, і нічого іншого
для цього робити не треба, це нам надано з наро-
дження, Родом нашим. Людині це дано – як диха-
ти, бачити, чути. Цьому не треба вчити. Набуттю
цього стану – «Коли співається!» – можна тільки
сприяти, створивши належну духовну ауру.
«Чим більше співаєш – тим краще співа-
єш!» – так вважали все ті ж «старі» італійські мае-
стро. Так що тільки емоція – сильна, щира, сміли-
ва, жива – ставить голос на його природне місце.
А Природа – це вищий вчитель!
«Співати треба дурнем!» – казали все ті ж «іта-
лійці», підкреслюючи цим, що спів є процесом не
раціональним, а суто емоційним, духовним. І вза-
галі – таємницею великою! Аби лише співалося!
Нова школа співу займається саме цим ста-
ном – «Коли співається!» Новий метод забезпечує
89
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
психокорекцію особистості, завдяки подоланню
страхів та комплексів і наверненню людини до
своєї природи, до свого єства. Не боятися бути
собою – ось мета. Так ми отримуємо свій непо-
вторний голос, без якого нас не чують у світі, а
коли нас не чують, то нас наче й нема, бо ми не
маємо особистої вібрації, яку, як стверджують
науки, має все, що є в природі. Отримуємо безцін-
ний утаємничений стан «Коли співається!» А це і є
стан Творця як такий. В цьому стані поет пише
геніального вірша, художник малює не менш гені-
альну картину, а співак своїм ангельським співом
доводить до катарсису всіх, хто його чує! Це треба
всім, бо «Коли співається!», тоді по-справжньому
живеться.
Коли співається, людина стає собою справж-
ньою, стає щасливою!
90
Павло Тютюнник
Пісня врятує світ!
Пісня – не розвага. Це – дуже серйозна
справа, це – велика сила, це – джерело життєвих
сил…
Ми не співаємо, бо нам не співається. І у нас
немає співацького голосу. Але ж він є у кожного з
народження: як зір, як слух… Бо люди по наро-
дженню – птахи співочі!
Проблема у тому, що голос – дуже «тонкий
інструмент» і він цілком залежить від нашого пси-
хічного стану, від стану душі. А душі у нас не на
місці. А не на місці вони тому, що в нас сидять
страхи, комплекси, які цей світ (цивілізація) вби-
вав у нас зрання, з перших хвилин нашого життя і
навіть ще до народження. Головний страх – це
страх бути собою, бо нам не дали бути, а почали
робити з нас «за образом і подобою своєю». Тому
ми всі є тими, що загубили себе – хто більше, а
хто – менше… Тут потрібна потужна психологія,
нова філософія і навіть новий світогляд, щоб
виправити викривлені душі, щоб позбутися страху
і впустити світло й радість, бо «співає радість» –
так вважали старі італійські маестро часів наро-
дження і розквіту бельканто (прекрасного співу).
Тільки радість, радість Буття, яка переповнює
душу, спонукає її співати. А нема радості – нема
91
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
справжнього життя. Бо коли не співається, то й не
живеться. А що то за життя – без Радості?! Нам не
треба на таке погоджуватись! Але ж ми погодились
і перетворили життя на суєту суєт і томління духу.
Повернемо Радість – повернеться Пісня. А, отже,
повернеться Рай, бо Пісня творить Світ. До речі,
коли голос стає на своє природне місце, людина
починає розвиватись (а до того – згасає…) Бо якщо
маєш голос – маєш ім’я і тебе чує Всесвіт (є осо-
бистісна вібрація, як у всього, що є на світі) Нарешті
ти живеш по-справжньому, маючи в собі зерно
свого «я». А в цьому благодатному світі, яким є
матінка-Земля, в цьому Раю (бо Рай є тут і ніде
більше!) зерно нашого «Я» починає потужно про-
ростати і Людина розвивається в диво велике, в
янгола світла, що служить всьому Світу, служить
Красі і всякому Добру, бо Людина – це той, хто
творить Добро. Тоді вона не хворіє і не вмирає.
Це – те щастя, яке ми всі шукаємо, і його нам може
дати наш голос, наша Пісня. А що може справжня
Пісня? Може врятувати Світ!!! Бо Пісня – це стан
Душі і це програма, за якою живемо, усвідомлюємо
це чи ні. Як співається – так і живеться! Яких
пісень співає народ і як він їх співає – так він і
живе! Відома формула: життя склалось, як пісня.
Це завжди було найвищою оцінкою життю, що
склалось. Таке диво може являти собою справжня
пісня, якщо за цим розуміти той диво-стан душі
«Коли співається!» І наявність справжнього при-
родного голосу, вільного від страхів.
92
Павло Тютюнник
Стан «коли співається» неможливо передати
словами. Ти відчуваєш, що торкаєшся чогось дуже
витонченого й дорогого. Вищого за цей стан не
буває. Це неначе закоханість: коли душа співає,
відкриваються дорогі можливості, щось винятково
цінне й незвичайне.
Якщо у дитинстві були казки, захоплення, то
спів – це щось «най-най…» неначе зустрічаєшся з
душею своєю, з чимось високим і вічним.
Зупинися, мить! Ти – прекрасна, коли люди в
цьому раю пісень співають. А це є справжнє, здо-
рове, щасливе життя. От чому потрібно мти свій
голос. Поки є голос – є ти! Нема голосу – тебе
немає. І світ тебе не чує і не знає. Тож жити – це
співати. Коли співається, тоді й живеться! Живеться
по-справжньому!
…Яких пісень співаємо, так і живемо. Бо
пісня – це той «проект», за яким людина творить
свою долю. Бо пісня – то є фантазія, мрія. А фан-
тазія і мрія людська – то єдина творча сила
Всесвіту. Спочатку народжується мрія, а потім
вона втілюється в нашу так звану реальність. Так
що реальність – із мрії. Бог творить приспівуючи!
Творить Світ, втілюючи зміст пісні, яку співає.
Про що співає – те і творить. Ось чим була пісня
для наших предків. (А Бог – то є Рід Людський).
І на жаль, такою пісня не залишилась для нас,
їхніх нащадків. Жити з піснею, жити за піснею –
означає мати в душах Радість, бути щасливими.
Колись люди втратили Радість – Радість Буття. А,
93
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
може, її забрали у них або вкрали і вони переста-
ли співати?..
А за природою своєю люди – птахи співучі.
Натомість прийшли страхи, хвора віра і хвора
любов. Прийшла влада людини над людиною і уві-
йшла смерть до нашого Раю. Тепер страхи керують
світом, а колись – Радість і Краса. Тепер ми «у раї
пекло розвели», як говорив Тарас Шевченко.
Повернімо ж ту чарівну пісню – пісню Радості
Буття, Пісню здорової Любові!!!
Радість – ото і є здорова любов! А слово
«любов» давайте залишимо для двох закоханих, як
воно колись і було. Повернімо Радість і здоровий
глузд. І будемо щасливі, здорові, багаті на всіляке
добро.
І всі ці проблеми духовного нездоров’я можуть
бути розв’язані на диво просто: «А ларчик просто
открывался».
Здавалося б, яке відношення до всієї цієї
«філософії» має людський голос? А найбезпосеред-
ніше. Бо голос – то дзеркало душі. А від стану душі
залежить і вся наша доля, все наше щастя, наша
любов, все життя залежить. Тому якщо можна змі-
нити цей стан, щоб наші душі заспівали – змінить-
ся світ і відродиться Рай на землі. Може, так повер-
неться до нас «чуття єдиної родини», чуття Роду –
найвищого нашого Блага.
Так що, рятуймось Піснею! І Пісня врятує
Світ!!! Бо справжня пісня – то і є Краса! Краса
Душі! Краса Світу!
94
Павло Тютюнник
Якщо хочеш бути
красивим і щасливим!
Отримуючи голос, отримуєш увесь світ. Нема
голосу – нема істинної особистісної вібрації. Тебе
не чують. Тебе неначе й нема. Голос на місці –
душа на місці, світ сприймається в істинному світ-
лі. Людина починає розкриватися, як бутон. Душа
розквітає – радістю наповнюється. Людині краса
відкривається. Сама вона стає красивою. Ось чому
всім треба мати свій голос, бо голос – це те зерно,
з якого виростає наша доля, від якого залежить
наше щастя. А це треба всім!
95
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Натхнення
Творить натхнення. Справжній живий спів
відбувається лише у стані натхнення – співає Дух,
співає Образ, Мрія, співає Фантазія! Відбувається
перевтілення! Пісня співає Людину, а не людина
пісню. Піснею не можна керувати. Її не можна
робити. Їй можна лише віддаватися, служити. Тоді
це буде у стані натхнення, тоді це буде цікаво, тоді
це буде «і собі, і людям!»
А «технічний», «роблений», «контролюю-
чий» спів, від розуму – це «звучкодувство», без-
таланна «ремеслуха». Такого нині є багато і його
видають за спів. Воно – ні собі, ні людям. Адже
співає Душа, співає натхнення! Це потрібно всім.
І коли це є – всі відчувають. Де ж взяти такий
стан? Ось завдання! Це – найчистішої води пси-
хологія, а точніше – людинознавство. Входити в
натхнення, навівати його – хіба що саме цьому
потрібно навчатись. Тоді душа співає, а голос роз-
вивається! Вокальна техніка народжується і роз-
вивається як наслідок: «Чим більше співаєш –
тим краще співаєш», – казали «старі» італійці-
белькантисти. А технічний спів, зі знанням наро-
джений, який постійно контролюють – це не
спів, це – нонсенс, це – як вид спорту. Гратися
потрібно не звуками, а настроєм, інтонаціями,
96
Павло Тютюнник
відтінками голосу. Гра життєвих фарб, «гра на
нервах». При цьому звук є наслідком, і навіть
момент зародження звуку («атака») є наслідком
руху емоцій.
97
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Не бійся!
Не хворе життя, а Живе Буття нам потрібне!
І на питання «Що робити?» слід відповісти:
«Бути!»
Бути – це жити без страху, бути собою, мати
своє ім’я і завжди відповідати йому, бути на своєму
місці (у «своїй тарілці») і виконувати свою непо-
вторну, безцінну, Родом дану місію – бути
Людиною, Янголом Світу, Деміургом (тим, хто
творить і перетворює цей дивосвіт за законами
Краси).
У нашому житті нам не вистачає радості.
Творімо більше Радості! А слово «Любов» залиши-
мо для двох закоханих, які скоро продовжать наш
Рід. Буття – це інший вимір, це коли людина тво-
рить світ, бо їй це дано від народження, від
Природи, Родом дано творити Світ за законами
Краси. Але є одна умова: все це відбувається, коли
нема страху. То є перша заповідь Роду.
А взагалі-то, голос не включають – він вири-
вається з душі від переповненості емоціями. Це –
спів на сильних емоціях, і це природно, бо на слаб-
ких емоціях зовсім не співається. Потрібен стан:
«не можу не співати!» Коли пісня рветься із грудей!
Потрібно саме так настроїтись на пісню за допо-
могою своєї уяви, фантазії. Співак – це гаряче
98
Павло Тютюнник
серце, і в кожній людині можна відкрити цей стан,
пробудити душу.
У співі, як і в живому Бутті, не треба ні знати,
ні вміти, ні робити щось для пісні. А треба бути,
бути піснею – впустити її у свою Душу, щоб Пісня
сама себе проспівала через тебе. Це повне і глибоке
перевтілення. Так принаймні повинно відчуватись
співаком: не він співає пісню, а Пісня співає його!
Цей стан можна назвати екстазом, трансом, це те,
що називаємо натхненням, коли високий Дух вхо-
дить в людину і починає творити. Це і є творення
живих образів, живого світу. Так завжди співали
найталановитіші співаки. За це їх і любили.
Макіївка – Київ
2011–2015 роки
Розділ 3
Із почутого
на майстер-класах
маестро

101
* * *
Часто у нас немає сміливості бути самими
собою. Все під когось підлаштовуємося. Слово
сміливо сказати не можемо. Вдарити кулаком по
столу не можемо. Сумно, що діти переймають наші
страхи та комплекси…
Однак не все так печально. Саме в нашому
столітті відбувається повернення до первинної
природи людського голосу… Як відомо, ляренгс у
гортані птаха існує лише для того, аби їжа не
потрапляла у дихальні органи. Жодного стосунку
до звуку він не має. Птахи не видають звуків гор-
лом… Солов’яненко не видавав. Паваротті не вида-
вав. Так само Ланца… Карузо називав свій голос
компресійним… Неначе жартівливо поділили
голоси: «носовики», «горловики», «утробними».
«Носовики», як відомо, «куполи ліплять»…
«Горловики» заперечують усю «хімію» і співають
горлом, не мудруючи лукаво…
У Карузо, Ланца, Паваротті голос іде неначе з
утроби. Вони так і казали про себе: звук іде неначе
зсередини, із утроби. Це і є оте справжнє – голос із
глибини душі!
Ми намагатимемося запустити цей рефлекс –
природний голос. Це – не крик, це – енергії, це –
сміливість, якщо ти голосно кричиш не лише зара-
ди голосової потужності… Насамперед, це – емо-
ції. Метаморфоза в тому, що після цього відбува-
102
Павло Тютюнник
ється диво – крик перетворюється на божествен-
ний спів… Душа кричить від радості, від сильної
емоції – голос співає!
* * *
Часом доводиться чути: у мене немає голосу.
Такого не буває. Суть у тім, що ми не співаємо, бо
втрачаємо себе. Наче живемо, але насправді нас
немає на світі!
А якщо голосу свого природного набути, це
все одно, що на цілий світ прокричати: Аз єсмь!
Відбувається не що інше, як друге народження,
тоді людина сміливості набуває, стає неповтор-
ною особистістю, індивідуальністю. А душа її аро-
матом наповнюється, розкривається, неначе
пуп’янок! Дитина пуп’яночком побула, потім
зіщулилася. На жаль, ми не розквітаємо у цьому
світі! Батьки, суспільство не дають нам бути сами-
ми собою. А ми ж насправді добре знаємо, що
саме нам потрібно:
Нам не вчитися потрібно, а бути! Аби по
Совісті, по Правді людям служити, землю свою
любити… Нам радість, свята потрібні! Земля-
матінка потрібна нам і ми один одному потрібні…
Не машинерії різні, не науки нам потрібні! Нам
істина відкрита, коли живемо по Совісті й по
Правді, а вона вища за всі науки!
Нашим душам Світло потрібне!
103
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
* * *
Виявляється, бельканто насамперед – це світо-
гляд. Залежно від того, що ти носиш у душі, яка ти
людина, яка у тебе шкала цінностей, так ти й співа-
єш… Співається тобі чи не співається – все залежить
від твоїх людських якостей. Якщо ти недобра істота,
з холодним серцем, то як ти можеш бути в голосі?..
Необхідно бути порядною, а, отже, нормаль-
ною людиною.
Звук заради звуку – це порожнеча, те, що
нікому не потрібне. Ось сьогодні ми їхали в авто і
слухали оперу «Мазепа». Прикро про це говорити,
але співаки часто лише виконують, лише озвучу-
ють музичний текст. А співом жити потрібно! Вони
неначе відпрацьовують якусь нудну роботу!
* * *
А ми будемо ойкати. Натурально, як на вули-
ці, як у селі… Ойкатимемо від болю не на показ, не
на вокал!
Виявляється, Карузо ойкав. Стогнав. До речі,
вважається, що, наслідуючи звуки природи, напри-
клад, звуки пораненого звіра, можна навчитися
співати. Людина здатна вмістити у себе все. Вона
може втілюватися у будь-який образ, у будь-який
дух. Одне лише завдання маємо виконати – себе
нинішнього залишити за дверима. Маю на увазі
наші страхи, наші комплекси. Насправді ми не
ідентичні з ними. Бо страхи – не духовна наша
особистість, скоріше то – лише наш характер.
104
Павло Тютюнник
* * *
Ми не служимо одне одному, а використову-
ємо одне одного… І воюємо. Самі з собою воюємо,
один з одним… Непотрібними справами займає-
мося Варто усвідомити, наскільки ми роз’єднані і
задурені. Отож суть завдання полягає в тому, щоб
залишити себе зі своїми комплексами за дверима.
Натомість нехай всередині нас радість кричить!
Тим, хто був на учбових заняттях в випало
бачити таку картину: співаки, обпершись руками об
стіну, верещать, неначе поросята… Відомо, що
Карузо щодня гавкав. Той звук стовідсотково нага-
дував собачий гавкіт, бо в ньому прочитувався соба-
чий «характер»… З цього починалося розспівування.
А Маріо дель Монако щодня кричав, немов
віслюк. Справжній віслюк. Беньяміно Джильї
кував немов зозуля – не відрізниш…
Це сьогодні необхідно: кричати від радості,
кричати від щастя! Дозволити собі викрикнути.
У цьому разі крик – не груба сила, а велика енергія.
І тоді ми можемо почути голос справжній, живий…
У нас з’являється можливість дати голосові пожити…
Відомо ж бо, що час творить співака. Той
крик спочатку здається не схожим ні на що – нена-
че немовля кричить.
Отже, спів – це стан стресу, це – горіння,
це – політ. Це дивовижний стан якоїсь надмірнос-
ті, це – непереборне бажання, що неначе виходить
з берегів.
Співати – означає вводити себе у той стан.
105
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Здійснити з собою це – неначе долю свою
змінити. Коли голосу набуваєш – зникає страх.
Ми свого справжнього «я» набуваємо, знову кри-
чимо: «Аз – єсмь!». Бо голос – це таємниця велика.
Так древні греки вважали.
І ще: до голосу свого докричатися потрібно,
сам принцип внутрішній свій змінити.
Нічого дивного немає у тому, що крик цей не
схожий на спів. Так само розбивання пташеням
шкаралупи не схоже на політ. Та ясно одне: нам
викричатися потрібно!
* * *
Розумні й не дуже думають, що спів свій
потрібно тримати під контролем. Ні! Потрібно
БУТИ – і тоді голос розкривається! Аби співати,
потрібно бути живим! А для того, щоб всередині
нас ця природа розквітала, не потрібно нічого
надуманого, того, що йде від розуму.
Первісна природа є у кожному із нас. За вели-
ким рахунком, нам і вчитися не так важливо. Для
нас важливо – БУТИ! Тож будьте щирими, будьте
сміливими! Будьте відкритими! Будьте добрими!
Це – вічні цінності людські! І нічого, крім цього,
нам не потрібно для щастя! Ми з цим народжені.
І в школу ходити для нас не так важливо. Бо ми зі
споконвічними знаннями приходимо у цей світ.
А що нам іще потрібно? Радувати одне одного!
Посміхнутися одне одному! І ми можемо Рай тут
створити. Та він же й був тут, на Землі…
106
Павло Тютюнник
* * *
Зараз ми насправді не будемо навчатися співу,
ми родом цілим навалюватимемося на проблему
«коли не співається». За принципом віче, яке
колись було на нашій землі… Тепер інший прин-
цип у суспільстві: розділяй і владарюй! А якщо
людей не розділяти, вони безкінечно сильні,
можуть спільно розв’язати будь-яку проблему. Біда
у тім, що людям не дають зібратися разом. Влада ж
бо знає: якщо люди об’єднаються, то вони відмов-
ляться від неї. Якщо люди разом, то вони знають,
що потрібно робити. Ми знаємо, бодай на підсві-
домості, що саме Родом своїм потрібно жити. Там
зовсім інші закони: де існує моральний автори-
тет – там влада не потрібна. І сила там не потрібна.
Влада людини над людиною – це зло. Отож, якщо
люди зберуться разом, вони можуть розв’язати
будь-яке питання, будь-яку проблему і навіть від-
повісти на питання: як потрібно жити, щоб не
помирати. Чим більше людей збереться й візьметь-
ся за руки, тим яскравішим буде результат. Так
насправді є! Ми – одна сім’я.
* * *
До голосу треба йти. Італійці кажуть: час тво-
рить співака. Тож продовжуй йти! Взавтра-
післязавтра зможеш все вирішити. Ні, тобі не
хочеться так? Ти хочеш тут і тепер? І хочеш, щоб
перше місце було, і щоб був перший ряд? Приїхали!
Так не буває! Див таких не чекай…
107
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
* * *
Для співу важливий стан: він ллється з тебе.
Цей стан означається так: не можу не співати!
Треба розтормошити душу! А що може це зробити?
Образ! Фантазія наша! Ми можемо уявляти те, що
нам миле, до сліз миле… Ми можемо навіть бачити
те, що нам миле. Ми можемо згадувати це. У нашо-
му житті бували схожі моменти. Прошу: залучайте
фантазію, а найголовніше – Дух і Пам’ять. Спів –
це завжди спілкування з тим, що для нас є важли-
вим, до сліз дорогим. Спів – це спілкування з
кимось або чимось важливим, справжнім. Це –
дотик до живого, до справжнього.
Треба повністю викладатися! Переповненість
у співі потрібна! Гарячими емоціями, почуттями,
Духом високим!Не тільки наповнитись, але й пере-
повнитись! Спів – як вулкан: ллється-ллється,
тому що переповнює. Спів як джерельце: воно
постійно тече й оновлюється.
Та як же впустити в себе цей процес, цю кру-
говерть? Врешті, як налаштуватись?
* * *
…Чи ж вважаємо за працю, коли обіймаємо
кохану людину? Нам солодко це робити. Тож спро-
буйте саме так «смачно» жити, як тісто місити –
діставайте до дна, заправляйте міцніше, виконуйте
це з бажанням. Все це – для себе й для дорогих
людей! Цей процес приємний. Це – оживлення
себе. Це – політ. Це – те, чого ми завжди прагнули.
108
Павло Тютюнник
* * *
Нам належить вийти зі свого напівсонного,
напівживого стану, не жаліючи живота свого. Для
цього необхідно рвати себе на шматки, як кажуть,
рвати і метати. Тож розбивайте шкаралупу, як те
курча розбиває!
Ти – зовсім не такий, що сидить всередині
шкаралупи. Тому зараз почуємо не спів, а крик
душі. Викричатися потрібно! Так кажуть італійці.
Докричатися до голосу потрібно! Не порівнюйте
цей свій стан з тим, який переживають співаки. Ми
зараз не співом займаємося, а народженням! Це –
крик! Це неначе дитина з криком народжується!
А у нас голос з крику народжується!
* * *
Минають роки. Ми пригасаємо. Усі ми – хто
більше, хто менше – гаснемо. Ми наче заснули…
Тепер маємо прокричати, що ми є! Ми вдруге наро-
джуємося, бо справжнє живе життя якраз і є лан-
цюжком народжень. Нехай голос запрацює, як у
немовляти – той справжній, наш істинний голос!
Так кричить наш Дух, наші емоції. Нам буде здава-
тися це надмірним, негарним. Ми ловитимемо себе
на думці: якось грубо я це роблю. Я ж кричу, я нена-
че давлюся! Прошу вас кричати, волати, ричати!
Кричати від радості – надворі ж весна і з нами
відбувається «істерика». Це не «істерика»! Це нам
так тільки здається, бо у нашому напівживому
стані все по-справжньому живе здається надмір-
109
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ним. Тож не треба цього боятися! Дозвольте собі
це! Знайте, якщо це буде схоже на те, що я пере-
рахував, то є надія, що ми зараз зможемо щось
зробити. Недаремно «старі» італійські маестро
часів бельканто казали, що співакові спочатку
потрібно ще викричатись!..
* * *
Тримайся за те, що для тебе миле. Служи
тому, що серце твоє любить. Як Ліна Костенко
говорить: «Я – дерево, я – сніг, я – все, що я
люблю. І може, це і є моя найвища сутність?»
Людина – не те, як вона себе розуміє, а те, що
вона любить.
Співає найвища наша сутність. Тому не варто
триматися за свій характер. Нам потрібен не харак-
тер, а наша духовна сутність. Характер – це наші
проблеми, наші страхи, те, що ми напрацювали,
нажили у цьому проблемному світі. Нам аромат
душі потрібен! Неповторність наша потрібна, яку
люди не бачать і яку ми самі від себе сховали. Ми
знаємо, наскільки дрібними мірками користуємо-
ся. Нам часом здається, що ми є заздрісними, бояз-
кими. Нам від цього боляче, і ми старанно намага-
ємося приховати це від людей. Але ж за народжен-
ням своїм ми не боязкі й не заздрісні! Усі ми –
представники Родів великих і за народженням
несемо в собі силу велику. Відкрити в собі цю
приховану силу – наше завдання. Це і означає
стати справжнім.
110
Павло Тютюнник
У живому бутті, у справжній творчості треба
безперервно стрибати вище своєї голови і намага-
тися обійняти неосяжне. Тож стрибайте вище себе!
Ваше завдання – обійняти те, що, здається, обі-
йняти неможливо! Живіть за законами дива. Там
немає логіки, там математика не діє. Там з нічого
може вийти все. Там: бути чи не бути! Це – твор-
чість, це життя за законами твоєї мрії, твоєї фанта-
зії. Творить людська фантазія, людська мрія! Коли
ми візьмемося за руки, будемо разом – то зможемо
творити й перетворювати цілий Світ! Така творча
сила Роду.
Сміливо, гаряче, щедро співайте, бо співа-
ти – це дарувати себе.
* * *
Подивись в мене, як в дзеркало! І я тобі
скажу, де ти більш живий й красивий. Вір іншій
людині! Дві недосконалості можуть допомогти
одна одній вдосконалюватися до нескінченності.
То я тобі буду дзеркалом, то ти мені, бо з боку
видніше…
А самопізнання і самовдосконалення? Це
повна безнадійність, це даремні сподівання.
* * *
Так, докричатися до свого природного голо-
су, до свого нутра, до природи своєї, до зерна пер-
винного, до пуповини, до кореня свого Родового
Дерева дістати! Це складно зробити, якщо там
111
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
руїни великі…. Суть у тім, що ми з собою істинни-
ми розлучені.
…Кричати так, щоб ти сам собі був несподі-
ваний, навіть дивний і смішний. Це має бути стрес,
натхнення.
Італійці кажуть: співати треба дурнем, з
виразом сільського дурника на обличчі. Це – коли
все попливло, коли ти сам собі несподіваний. Ти
дивуєшся і не розумієш, що відбувається. Тож
образ дорогий уявляйте, не контролюйте себе, бо
він вас повинен контролювати! Пісня співає спі-
вака, а не співак пісню! Головне – мета, тоді і
голос й інтонація – найдорожче, людське –
з’являться.
Прошу: намагайтеся докричатися, намагай-
теся до сліз себе довести, до чогось справжнього
себе привести. По-справжньому, гаряче, до само-
забуття, героїчно це робіть! Скарбом душі діліться!
Високу духовну насолоду відчувайте!
…У співі поступового перетворення не буває.
Це стан: бути чи не бути, це – зовсім інший світ.
Це – світ Буття. Ні поступовість, ні логіка там не
працюють. На стіну дертися, робити неможливе
через «Не можу!» й «Не хочу!»
Потрібно віддаватися цьому, а не робити.
Потрібно в дитину перетворитися. Бути простим: у
простоті – найпереконливіша краса.
У природи своєї треба навчатися, оскільки ми
є дітьми природи. Та лише доброї своєї природи!
А ми ж не добрі й не природні… Потрібно поверта-
112
Павло Тютюнник
тися до свого істинного, людського. Прошу, спро-
буйте!
Отже, беріть «найдурніший» варіант, неначе
ми самі собі смішні. Саме так – не бійтеся бути
смішними!
У цьому стані не робити, а бути потрібно!
Адже ми дух свій спів налаштовуємо, а не голос!
Зовсім не думайте: тут ні логіки, ні роздумів, ні
раціо не має бути! Бо спів – це процес нераціо-
нальний, а духовний. Дух впустити в себе, а може,
відкрити в собі і він нам проспіває, бо завжди тво-
рить Дух Високий, а низький руйнує.
* * *
Нам, дорослим, те наївне, дитяче здається
несерйозним. Але ж діти – то янголи, то – боже-
ственні створіння нашого Роду, його Краса і Сила.
Насправді несерйозні й недоречні більшість наших
дорослих справ і клопотів. Нам же вони здаються
надто серйозними. Бо ми душею нездорові. У нас
все гіпертрофоване, тому і всі наші оцінки неточні,
неправдиві. За вікном же цивілізація – хвороба
Духу людського. Він повинен бути високим, боже-
ственним, а він стає низьким, тваринним.
А діти чинять мудро і добре. Їм Істина відкри-
та, вони радіють життю. Людям радіють. Уже потім
цей світ навчає їх ненавидіти людей і воювати з
ними з причини своєї корисливості, бажання мати
особисті вигоди. А діти віддають своє. Дядя або
тьотя беруть іграшку, яку дитина простягає, хвалять.
113
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
А маля одразу біжить і цілу купу іграшок приносить.
За те, що його похвалили, воно все готове віддати.
Це наша природа така: якби лише людям подобало-
ся те, що ми робимо, і щоб нам дякували, ми готові
усе своє віддати… Такі ми всі у глибині душі…
Та нас виховують зовсім в іншому духові: не
треба нічого віддавати якимсь там дядям та тьотям!
Все неси собі, дурнику! А дядю і тьотю використо-
вувати потрібно, щоб і вони ще на тебе працювали.
Мовляв, учись хитрувати, обдурювати…
Тож аби лився з душі спів, необхідно бути
дитиною – святою, чистою. Якщо у тебе постійно
співатиме душа, то гармонія, а з нею відчуття
радості та щастя прибуватимуть. Якщо це буде,
отже, є за що вхопитися, утримати в собі. Ми це
для життя робимо, а не лише для співу. Саме це
гарантує успіх. Такий спів з часом стає суперпро-
фесійним. Це – вершина вокалу! А разом з тим це
для здорового життя необхідне.
Коментар до співу Тимура:
– Ти сьогодні добрий, легкий. Ти сяєш, ти –
теплий. У тебе зараз стан благості. Воно не лише
людям – воно й тобі сторицею воздасться. Тебе
обов’язково чекатиме успіх: і в житті, і в здоров’ї.
Головне – стан духу!
Звертання до Ігоря:
– Світогляд має бути не науковим, а духовно-
моральним. Суть у тім, що для науки не доступне
114
Павло Тютюнник
найголовніше: від неї вислизає життя. Вона живого
не може пізнати, а мертве нам і не потрібне.
Практично кожна з наук сьогодні вивчає мертве, і
вона про це навіть не підозрює. Мертве має давно
відпасти, та – парадокс! – ми продовжуємо у ньому
копирсатися.
Про те і мова, що нове зовсім не схоже на
старе, бо Новий Дух, новий Закон народжується. А
ми вовтузимося біля старого, не роблячи жодних
логічних висновків на перспективу. Варто знати,
що нове живе за законами таємниці, дива, за зако-
ном творення. Людям потрібно не пізнавати, а
творити. Творити Добро! А знання нам даються
Родом споконвічні. І ними є сама Істина, коли ми
живемо по Совісті й по Правді. То чого ж нам іще
треба, яких знань? Як писав Шевченко: «Якого ж
ми раю у Бога благаєм?» Коли ми разом і з нами
Совість – ми можемо творити. Творити цей світ. А
це означає: творити Красу! Творити Красу Світу!
Звертання до Ірини:
– Не побійся бути простою, зовсім простою!
Будь щирою, нелукавою, зовсім щирою! Зовсім
прозорою! Ні в чому себе не надумуй! Відчинила
душу, як вікно – і вдихнула! Ось це потрібно!
Роздуми про предків наших
Ми їх відправляємо на той світ, хрестом при-
биваємо. Та це ж невірно: предки мають жити в
нас, адже ми з них і складаємося. Наші діди-праді-
115
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ди прагнуть брати участь у нашому житті, а ми їх
відсікаємо зовсім. А в нашому житті має брати
участь усе наше родове древо.
Отже, ми зовсім невірно розуміємо суть люди-
ни. А тому наша взаємодія зі світом і поміж собою –
абсолютно невірні, руйнівні. Фактично ми «рубає-
мо гілляку, на якій сидимо». Так ми впродовж
усього життя себе давимо. І поки за 70 років не
додавимо, ці кігті не знімаються з шиї. Але при
цьому ми переконані, що робимо добру справу. Не
бажаємо бачити, що вбиваємо самі себе, що ми –
самовбивці. От і думаю я, що настав час – люди
почнуть прозрівати!
Зауваження до самого себе
…От промовляю я це все, а звідкись же воно
йде… Скоріше, воно тут, у серці, виписане. Це те,
що не досягається життєвим досвідом. Це – те пер-
винне знання, яке можна читати. Нам же Істина
відкрита. До речі, всі науки метою своєю ставлять
саме істину, а при цьому зауважують, що ми ніколи
до неї не наблизимося. Мовляв, будемо підходити
все ближче й ближче, а істина так і лишиться недо-
сяжною.
Та Істина ж у нас самих! Вона завжди з нами.
Істина – це Совість! Живи по Совісті, і ти володі-
тимеш Істиною!
А люди скажуть: совість кожен по-своєму
розуміє. Та душа наша чітко знає, коли ми чинимо
проти Совісті.
116
Павло Тютюнник
Про свободу і залежність
Нам не лише залежність – ланцюги нам
потрібні! Свобода – абсолютно неправдиве слово,
гірше не придумати. Свобода – Бог тварин. Свободу
шукає лише звір, тварина, щоб служити своїй
шкурі, своєму животу. Людина ж має бути абсо-
лютно залежною від Совісті, Правди, Краси.
Людина мусить мучитися, страждати, якщо вона
цьому не відповідає. Вона є невільною від Духу
високого. Треба шукати оцю залежність. Тоді й
постає Людина!
Ми маємо дуже відчувати відповідальність
свою, служити Висоті, Красі, Роду своєму. І лише
негідні тварини шукають свободу. І люди, котрі
озвіріли, також шукають свободу. Для них найви-
ще: мати право чинити як заманеться, мовляв, я –
вільна, ні від кого не залежна людина. Та саме
залежність для нас – найсвятіше. Залежність від
Висоти!
Служіння – саме це наша істинна суть і в
цьому й близько немає свободи. Служіння – це
праця й піклування. Постійне, безперервне. Воно
таке солодке… Ми за природою своєю готові без-
кінечно служити. Людина прагне цієї праці, вона із
задоволенням несе ланцюги Краси та Правди.
2011 р.
Записала Тетяна Олійник
Розділ 4
Іще деякі статті
автора

119
Найвища любов
або Знову потрібні герої!
«Сказав би я правду,
Та що з неї буде?…»
Тарас Шевченко
СПОЧАТКУ БУЛО ДІЛО!
…І була епоха Героїв. Вони не відали страху і
тому були прекрасні і безсмертні. На Землі був Рай!
Люди служили Красі і були щасливі…
А потім прийшли філософи – епоха, що
породила науки і, як наслідок, – Цивілізацію.
Живе діло було підмінене мертвим лукавим сло-
вом… Людоїд-Цивілізація стала виїдати в людях
їхню суть, їхню основу – Людяність… Почалась
війна усіх з усіма. Почали рубати гілляку, на якій
сидимо. Почалась агонія, яку ми сьогодні називає-
мо реальним життям. Почалась хвороба світу, тому
що захворіла людина.
Людина втратила себе!..
І що ж тепер робити?
Як же тепер одужувати?
Як людині повернути своє високе ім’я –
Людина?
120
Павло Тютюнник
Всі науки проросли з філософії, розвинувся
науковий світогляд, а він має бути духовно-мораль-
ним! І нічого нам не потрібно вивчати і досліджу-
вати (те, чим займається будь-яка наука), тому що
нам Істина відкрита в серці нашому, якщо ми
живемо по Совісті і по Правді, які є основою
Людяності, самою її суттю.
Нам потрібно лише Бути! Для щастя нам
потрібно просто Бути, а все решта ми маємо спо-
конвіку, за природою нашою, від Роду нам дане.
Але саме Бути нам і не дають. Не дає Цивілізація,
яка за вікном, не дає хибний науковий світогляд,
який формує спотворену бездуховністю шкалу цін-
ностей. А вона мала б бути вічною, первинною,
глибоко традиційною, тому що ми не від дурнів
несусвітніх народжені. Рід – безмірний і вели-
кий – вислав нас у цей світ, щоб ми його достойно
представили тут. І щоб через нас кожен з Роду
нашого міг реалізуватися у цьому світі, тобто міг
Бути. Найбільша таємниця і найбільший парадокс
людини в тому, що вона не є істотою в традиційно-
му розумінні цього слова. Людина – це Місія, суть
якої достойно і повноцінно представити свій Рід у
цьому Світі. Все Родове Древо – кожен листочок,
кожна його клітинка – має жити в цьому Райському
Саду. Служіння Роду, служіння Красі – у цьому
Таємниця людини, Таємниця її безмірноті,
Таємниця її Місії, її Покликання.
Людина – це «Ноїв Ковчег», в якому пливе
весь її Рід безкраїм морем Живого Буття. А кожен з
121
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
нас є керманичем, лоцманом, капітаном свого
Ковчега.
Сьогодні знову потрібні Герої – щоб повер-
нути у Світ Красу!
Колись люди творили цей Світ, творили за
законами Краси… Краса правила Світом!.. А філо-
софія – це справді хвороба! Є люди чесні, а є філо-
софи. Люди чесні знають, що їм потрібно робити у
цьому світі (чесним Істина відкрита) і чесно, а тому
красиво живуть і радіють! А філософи лукаві вда-
ють, що нічого не знають… Вони нічого не роблять,
а тільки словоблудять! Самі не живуть, не радіють і
заважають жити іншим…
Цивілізація спотворила саму природу Людини,
роз’єднала людей, зробила їх слабкими. І увійшов у
людей Страх, і паралізував у людині все найтонше й
найвище, і забрав Радість. А там, де є хоча б най-
менший Страх, Життя нема – нема Радості! Недарма
«Не бійся!» – перша заповідь наших предків. А
Страх – це основа всілякої влади. «Розділяй і влада-
рюй!» – її принцип. А всяка влада в будь-якій її
формі і в будь-якому прояві – чи то людини над
людиною чи чого-небудь над чим-небудь – є абсо-
лютним злом, адже Світ єдиний, і всі його частинки
рівноцінні, адже неповторні й незамінні: пилинка
дорівнює цілому Всесвітові і, до того ж, ми всі –
діти однієї Матері-Землі! «Ми всі – однієї крові!» –
так говорило одне святе дитя у відомому фільмі…
А взаємовідносини між частинами Світу
мають здійснюватися на основі взаємної поваги і
122
Павло Тютюнник
взаємного служіння! Коли всі служать всім, Світ
здоровий, у ньому всі – брати й сестри! А це і є –
Рід! І це – Рай! І це було на Землі! Так жили наші
предки: вони створили цей Світ, який ми тепер
«доношуємо» й «доламуємо», не створюючи нової
Краси, адже втратили сили і здібності до
Творення, адже зруйнований Рід. Ми відірвані
від коріння, ми роз’єднані, а тому слабкі й напо-
внені страхами. Необхідна глобальна реабілітація
Людини, реабілітація Роду – Сім’ї Єдиної. І це –
шлях до нашого відродження. Якщо Ми – Творці
цього світу, то й страхи створені нами самими.
Ми самі себе лякаємо й мучимо. І цей нездоро-
вий стан довго й нудно триває. Настав час одужу-
вати!
…Колись наші предки відсилали всі свої
нещастя на Безмір, на Безвість. Нам лишається
зробити те ж саме. Як же це просто!..
Кожен з нас, хто сьогодні живе на світі, не
просто якийсь індивідуум, а представник Роду
свого Великого, володар здібностей і можливостей
невичерпних. Кожна людина – Таємниця й Краса,
адже вона Рід Великий несе в собі, і їй Істина від-
крита, якщо вона живе по Совісті та по Правді.
І тоді вона може творити за законом Дива, за зако-
ном Високої Мрії. Цього ніяким наукам і ніколи не
збагнути! Це – сфера нераціонального, це – сфера
Духу! Так народжується Краса…
Просто Бути на цьому світі й радіти! Й раду-
вати всіх – весь Світ…
123
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
А всі Роди – безмірні, рівноцінні, рівнознач-
ні, а тому і люди всі безцінні, незрівнянні й неза-
мінні (без будь-кого з нас Картина Світу є непо-
вною), у кожного своя неповторна місія, своє
місце в житті, своє покликання, свій неповторний
аромат Душі, своя неповторна Пісня, яку маємо
проспівати на весь Світ, сповістивши: «Аз єсьм!»
Змінювати! Необхідно терміново змінювати
концепцію людини! Адже Людина – то є Диво!
Таємниця Велика! Ангел Світла! Деміург (Творець
Світу)! Улюблене Дитя Святе Роду свого Великого,
а, по-суті, всього Роду Людського! Яка велика
честь! Яке це щастя – бути Людиною! Всі ми – час-
тинки тієї Великої Людини, Великого Адама, який
чомусь розпався на мільярди маленьких
«Адамчиків»…
Настала доба Великого Єднання! І постане
великий Адам в усій своїй Красі й Силі! І зрадіє
наша Земля-Матінка, тому що відродиться її сівач
й охоронець!
Має відбутися повна реабілітація Людини,
реабілітація Роду – найпершого й найдавнішого
Бога у наших предків. А «Бог» – від слова «Благо».
Цього ніяким наукам і ніколи не зрозуміти, адже
щоб це зрозуміти, необхідне не абстрактне мис-
лення (яке, до речі, є найпримітивнішою формою
мислення), а образне!
Творить Висока Мрія, Висока Фантазія,
Висока Пісня! Душа Співає – Людина Творить!
Творить Цей Світ!!!
124
Павло Тютюнник
Життя по Совісті, по Правді і у Взаємному
Служінні – ось і вся премудрість! І не потрібні
ніякі інші науки і вчення! Достатньо цієї однієї
заповіді, аби люди були щасливими і на Землі був
Рай! Землю люби, людям служи, живи по Совісті,
по Правді – це все, що потрібно для Щастя! І нія-
ких доповнень, ніяких інших знань і вмінь, ніяких
трактовок і тлумачень, ніяких філософів і філосо-
фій тут не потрібно!
Нас привчили: знати і вміти. А потрібно про-
сто Бути! А що таке Бути, ми і не знаємо і не вміє-
мо! Це знають і вміють діти! «Будьмо ж, як діти!» –
це вічний заклик, що звучить над людством.
Потрібно знову вчитися Бути! Це – Таємниця!
Це – Пісня! Пісня Душі! Заспівайте себе, будь
ласка!
ТЕРИТОРІЯ БРЕХНІ
Цю думку – «Будьте, як діти!» – можна від-
найти в усіх найдавніших вченнях і релігіях.
Мабуть, Велика Рятівна Сила прихована в цих сло-
вах. Як і в наступних, які також впродовж тисячо-
літь кричать до нас: «Людина є тим, що вона їсть!»
Людина може не хворіти і не старіти, не
помирати, якщо перестане вбивати тварин і поїда-
ти їхні трупи, поїдати смерть! В одному докумен-
тальному фільмі про «контактерів» на питання до
прибульців, чому, мовляв, вони не підкажуть уря-
дам землі, як потрібно діяти, прозвучала відповідь:
«Ви м’ясо їсте!»
125
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Поїдаючи тваринну їжу, ми деградуємо, втра-
чаємо себе, втрачаємо Дух Високий, втрачаємо
Людяність, стаємо слабкими, хворіємо, старіємо і
швидко помираємо. Але найголовніше – мораль-
ний аспект цього злочину: не можна вбивати! Не
можна для підтримання власного життя забирати
чуже! Це – аморально, безжалісно, бездуховно,
тобто не по-людськи! Людина втрачає своє людське
обличчя, в ній розвивається Его, а це – тварин-
ність!.. Соки землі, які є в плодах, нас очищують і
живлять ідеально, тому що вони споконвічно рідні.
Ми – діти Землі-Матінки, своїми плодами вона
годує нас і живить! Ми – діти Землі і Неба, двох
Абсолютів. А плоди Землі – це плоди їхньої взаєм-
ної любові. Вони виростають і дозрівають від їхньої
взаємності, і те, що в них міститься, є абсолютним
благом для людини – воно очищує і живить! Жив-
лячись соками землі, ми наповнюємось Світлом,
Висотою і Красою, стаємо красивими й щасливими.
А тваринність – це бруд духовний, наруга над
Висотою й Красою, вбивство Святої Таїни.
В людині помирає Янгол – Святе Дитя… Тва-
рини – це і є люди, котрі втратили Дух Високий,
втратили Совість. Вони мають зовнішність, яка від-
повідає їхньому Духові, їх потрібно жаліти, але не
треба мучити, вбивати і поїдати. До того ж, невжи-
вання тваринної їжі виявилось тією самою Панацеєю
(ліками від усіх хвороб), яку людство так жадібно
шукає впродовж багатьох тисячоліть. Перейшовши
на таку систему харчування, до того ж, не піддаючи
126
Павло Тютюнник
їжу термічній обробці, яка вбиває все тонке й живе в
рослинах, тобто, по-суті, перейшовши на сироїд-
ство, людина набуває абсолютного здоров’я й краси
тіла (змінюються навіть його пропорції), воно стає
адекватним нашій особистості, стає її «дзеркалом».
Нарешті людина стає собою уповні, тобто відповідає
своїй істинній природі,своїй предковічній чис тоті.
В ній прокидаються раніше невідомі їй самій зді-
бності. До того ж, процес очищення постійно продо-
вжується, і ми «приречені» на подальший розвиток.
Змінюється також стан Душі, змінюється світо-
гляд – змінюється Особистість! І все це було викли-
кане, здавалося б, простою зміною системи харчу-
вання?! Цим ми очищуємось від тваринності, тобто
від Его, невисоти, некраси – від бездуховності…
Недаром в історіях різних народів зустріча-
ються свідчення про те, що споконвічно Боги при-
значили людині для харчування рослинну їжу і
люди були красивими, сильними й безсмертними,
як Боги. Але згодом люди допустили в свій «раці-
он» грубу їжу: м’ясо, рибу й інше й стали слабнути,
хворіти й помирати. «Людина є тим, що вона їсть».
Цей древній вислів належить розуміти більше, ніж
буквально, це більше, ніж Правда! Це – Таємниця
велика!!! Офіційна медицина нам про це не скаже,
тому що їй потрібні не здорові люди, а хворі (це
умова її існування), тому що медицина – одна з
гілок влади – є територією Брехні! Аналогічно –
офіційна освіта й офіційна культура… Така вона,
Цивілізація: Брехня – її основа, її фундамент…
127
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
«АЗ ЄСЬМ!»
Ми від народження наділені колосальним
«материнським» запасом життєвих сил, Родом
даним, Матінкою-Землею, але до 30 років ми
його розтрачуємо на боротьбу зі страхами і тва-
ринною їжею. У молодому віці нашому організ-
мові ще вдається нейтралізувати багато з тих
отрут, які ми вживаємо (але ми про це все не зна-
ємо, вважаючи, що їмо на здоров’я). Якби ми
лише знали, які величезні сили витрачаємо на
мертву їжу (на той шматок м’яса), щоб його зне-
шкодити і засвоїти!..
А от після 30 років, розтративши «материн-
ський» запас сил, ми самі стаємо легкою здобиччю
для мертвої їжі і тепер уже вона нас їсть і з’їдає
повністю до 70-80-ти років, по шляху прирікаючи
нас на старість і хвороби!.. Якщо ми не зуміємо за
цей час знайти в світі для себе чисті й живі джерела
життєвих сил!.. А вони є: це – Вода, Повітря,
Сонечко і соки Землі, які в її плодах: фруктах, ово-
чах, злаках… Ними можна очиститись від тварин-
ності, що накопичилась і всіляких бруду духовного
і тілесного, який увійшов у людину з їжею. І тоді
людина знову може жити, розвиваючись, розквіта-
ючи і молодіючи на очах, продовжувати співати
свою Неповторну Дивну Пісню «Аз єсьм!»
ФОРМУЛА ЖИВОГО БУТТЯ
Зміна системи харчування викликає зміни в
нашому тілі: змінюється його структура і навіть
128
Павло Тютюнник
пропорції, воно знову стає молодим. Повертається
здоров’я – повертається молодість.
Молодість – це здоров’я, а здоров’я – це
молодість.
Можна мати будь-який вік, жити як-завгодно
довго, але не бути старим. Старість – це хвороба
душі і тіла, це – все та ж тваринність в нас. Це –
некраса, це – нерадість, це – не для людини духо-
вної. Нехай епоха тваринної людини якомога ско-
ріше минає! Душа розправляє нарешті свої крила і
співає всьому світові свою дивну Пісню Радості й
Любові! Змінюємося ми – змінюється світ! Йде
геть хворе життя, повертається Живе Буття! «Тут і
Зараз і Все!» – його «наукова» формула. А ста-
рість – це наша підлість, це наш стид і сором, це –
сморід і розпад. Бути її не повинно! Перестанемо
їсти тварин – перестанемо «їсти» одне одного!
Повернемо Здоров’я – повернеться Молодість!..
Людина може не згасати з віком, а розкриватися,
як бутон, розквітати, ставати Квіткою неповтор-
ною зі своїм неповторним ароматом Душі і непо-
вторною, незрівняною Красою. А наша неповтор-
ність це і є Талант, те, що називають геніальністю.
Всі люди – генії від народження, за Природою
своєю, але ми не розквітаємо, тому що їмо смерть…
Цим ми дозволяємо їй бути, впускаємо її в наш
світ. Ми наповнюємось тваринністю, духом тва-
рин, їхнім законом через їжу. А це – війна усіх з
усіма, це – боротьба за виживання! Такий закон
129
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
тварин! Це – бездуховність! Цивілізація-Людоїд –
це і є тваринність в нас!
А справжнє життя людей – це свято! Це –
Радість Буття! Це – розкіш людського спілку-
вання!
…А праці немає – є справа добра, споріднена,
справа за покликанням. А такі справи завжди в
Радість. «Все тяжке є непотрібним, а потрібне – не
тяжким!»
Людям служити – це наша спільна, спорідне-
на справа! А філософія і всі науки – це сфера
абстрактного мислення. Воно – їхня основа. Але
це найпримітивніший тип мислення! Мислення
людини має бути образним, цілісним. Так мислять
Поети і Художники! Так мислять Творці! Науки
повинні б саморозпуститись, а Цивілізація – «сама
себе відшмагати», адже на сьогодні уже ясно, що
науковий шлях розвитку, науковий спосіб пізнан-
ня світу, науковий світогляд є згубним і вбивчим
для людини. Цивілізація-Людоїд – це і є Его. Це і є
тваринність. Це і є наш страх! Ми живемо у світі, де
править Страх. Цивілізація – це і є те саме Пекло,
яким нас так довго залякували…І іншого немає… Є
Цивілізація, а є – Рай! І допоки ми не почуємо цей
голос Роду, цей крик віків, крик Всесвіту, і поки не
сприймемо усієї глибини і важливості цих слів –
«Будьте, як діти!», «Людина є тим, що вона їсть!» –
буде продовжуватись вакханалія під назвою «Ми в
раї пекло розвели!» Давайте ж повертати Рай на
Землю!
130
Павло Тютюнник
СИЛА ПРАВДИ
Навіть якщо бунтує наша викривлена свідо-
мість, наш науковий світогляд, прищеплений і
навіяний нам від народження, і не приймає Слово
Правди – «процес все одно пішов!..» Бо на рівні
підсвідомості «зерно проросло» – душа сприйняла
вість і почалась внутрішня перебудова, а тому
почнеться й зовнішня.
Як важливо Слову Правди прорватися у Цей
Світ!
Як багато перепон на його шляху! Як важли-
во, аби воно Явилось, Прозвучало, Просіяло – і
Діло уже твориться. Достатньо промовити Це
Чарівне Слово!
Всіляка Влада своєю отруєною кров’ю відчу-
вала в Слові Правди свою смерть і тому з нею (з
Правдою) боролась, не даючи проникати у цей
світ. Яка грандіозна Система Брехні була створена!
Постійне переписування історії на догоду
владі було одним із головних її завдань. Бо «хто
володіє минулим, той володіє теперішнім і майбут-
нім».
…Слова Правди – як зерна для цього благо-
датного світу. Вони одразу проростають у справи, в
образи. Тому Слово Правди – це Велике Діло.
Сказати Правду – це і є зробити добру Справу,
створити Красу. Виявляється, слово може бути
Ділом, якщо це – Слово Правди. «Сказав би я
правду, та що з неї буде?..» – запитував Поет.
Звісно, буде! Буде! Треба сказати Правду, тому що
131
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
вона Творить Світ! Сказав Правду – і все зміни-
лось! Тому не потрібно боятись, що не вистачить
сил. Не потрібно все брати лише на себе особисто,
адже ми не самотні в добрих справах – нам Рід
допомагає і «все робить за нас». Нам достатньо
керуватися Правдою, служити їй, і тоді стаємо
Творцями Світу. Життя по Правді є умовою
розв’язання усіх наших проблем, а Слово Правди
може Світ перетворювати!
Боже, як просто! Яке Диво!!!
ЖИТТЯ – НЕ БОРОТЬБА!
НАС ОБДУ РИЛИ!!!
Світ хворіє!
Земля хворіє!
Тому що хворіє Людина!!! А від стану наших
душ залежить Світ. Він є породженням нашим,
породженням нашого роду, Творенням нашої
Мрії, нашої Фантазії – єдиної творчої Сили в
цьому Світі.
Велика Таємниця людини в тому, що вона –
Творець Світу. А весь Світ – і Природа, і Погода –
є «сумарним» станом наших душ! Світ –
«Дзеркало»! Якщо жити єдиним Родом, по про-
стих, вічних, моральних законах Взаємного
Служіння, Совісті і Правди, то до нас повернеться
первинна, найвища наша суть – Людяність!
Повернеться Краса до Людини! Повернеться
Краса в Світ! Повернеться наш істинний Лик,
наше Справжнє Обличчя! Повернеться Рай на
132
Павло Тютюнник
Землю! А поки що на обличчях наших маски та
гримаси, які надягла на нас Цивілізація – світ. Де
править Страх, править Его, а ангельські дитячі
душі наші нудяться і страждають…
Це – світ тваринної людини, не духовної.
Тому що Цивілізація – це хвороба Духу, а точніше,
відсутність Духу у цьому світі, де всі воюють з
усіма, і кожен – із собою, де триває вічна війна й
боротьба, де людина усе життя «рубає гілляку, на
якій сидить». Однак життя – це не боротьба: нас
обдурили, адже Життя – це Свято! Це – Радість!
Це – Щастя! Це – Краса! Це безперервне творення
Світу Краси! У цьому – місія Людини! Треба не
просто жити, а святкувати Життя, тому що ми в
Раю, тільки не бачимо цього! А люди – Ангели,
Брати і Сестри! Настав час побачити це, подати
одне одному руки, обійнятися, відновити родину!
Відродиться Рід – відродиться Людяність!
Відродиться Рай! Коли ми разом – ми всесильні, і
якщо нам Істина відкрита, навіщо тоді всі ці недо-
сконалі науки, недосконалі блага цивілізації?!…
«Струсимо ж бо їхній прах з наших ніг!».
Для нас, тих, хто нині живе, Життя – мало б
бути шляхом до себе, справжнього, перинного,
поверненням до своїх першооснов, шанс згадати
себе, своє справжнє ім’я, своє справжнє покликан-
ня! Лише тоді наше життя – на Радість і собі, і
людям, і всьому світові! А поки що ми блукаємо у
просторах Всесвіту!..
133
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ГОРЕ З РОЗУМУ
Наші науки – це наша надмірна, безглузда,
даремна цікавість! Але ж яка їй ціна?!..
У той час, коли варто було б жити й радіти,
любити, ростити дітей, творити Красу й дякувати
Рід, Землю-Матінку і весь білий Світ за щастя
Буття, люди чомусь починають грубо, неделікатно
поводитись з тонкою матерією, намагаючись роз-
крити (і часто будь-якою ціною, і навіть ціною зрад
та злочинів) Таємницю життя! Ця таємниця – Дух
безмірного Світла, Висоти й Краси! Його не можна
осягнути, його не можна розкрити, вона недоступ-
на нашому розумові! Це те, що для нашого розуму
неосяжне!!! Продовжуючи свої спроби «пізнання»,
ми тільки руйнуємо в собі «тонкий світ», втрачаємо
Дух, а з ним втрачаємо Радість!… А потім усе пла-
чемось, що немає в житті щастя…
Адже ми самі його і руйнуємо, коли «сунемо
свій ніс» куди не варто. От уже справді горе з розуму!
Ота Велика Таємниця відкрита дітям, відкрита душі
кожного, нею можна дихати, впиватися, насоло-
джуючись! Насолоджуючись щастям БУТИ! Вона,
Таємниця, народжує безмірний інтерес і радість
Життя, надихає на творчість. Її не можна пізнати, не
можна розкрити, але її можна зруйнувати, втратити,
а з нею втратити сенс життя і навіть саме бажання
жити, адже вона є тією найтоншою ниткою, яка
тримає нас на світі, яка тримає весь Білий Світ!
Але як же кріпко застряг в людському горлі
Той кусок яблука з Дерева Пізнання!!!
134
Павло Тютюнник
Науковий світогляд – це примітивний і вуль-
гарний погляд на світ. Наукові знання спустошу-
ють душу! «Знання примножують скорботу», –
говорив Еклезіаст. «Я знаю, що нічого не знаю», –
говорив Сократ. А ми б додали: «І не хочу знати –
хочу Бути!» Нам не знання потрібні, а Совість, бо
коли є Совість – людині Істина відкрита, яка
дорожча за всі знання, яка робить людину щасли-
вою. Керуючись науковим знанням, людина довго
блукатиме по світах, довго шукатиме «свою хату»,
як той п’яний Каленик у повісті Гоголя. Науковий
світогляд має таку особливість: у будь-який момент
може змінити внаслідок чергового «відкриття»
усталену точку зору на протилежну, вважаючи, що
він все більше наближається до Істини і називаючи
це науковим прогресом. Ми вважаємо: впродовж
усього часу, коли панував науковий світогляд, від-
бувалось страшне падіння і деградація Людини. З
Деміурга, Творця світу людина перетворилася на
додаток до машини, на споживача замість Творця.
Егоїзм і бездуховність – наслідок тієї вакханалії,
яка зветься Цивілізацією.
…А Бути – це Щастя. Це – Рай! Це – здоров’я
душі! Тому що в глибині серця ми всі знаємо: хто
ми, що ми, навіщо і куди йдемо…
І нехай пробачать мені ті, яким деякі слова і
вирази цього тексту здадуться надто жорсткими й
грубими (адже так дісталося наукам і Цивілізації!).
Можливо, я це прокричав, долаючи свій страх?!
Адже всім нам потрібно «викричатись». «Старі»
італійські маестро бельканто вважали, що співа-
135
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
кові спочатку потрібно викричатись, докричати-
ся до свого голосу – докричатися до самого себе.
Пам’ятаєте, як говорив Дєточкін у фільмі
«Стережись автомобіля!»: «Я ж вам (!) хотів допо-
могти, громадяни-судді! Адже крадуть, багато
крадуть!» А у всіх нас, як мені здається, крадуть
життя! Це роблять наші Страхи! Переродити наш
Страх ми можемо тільки об’єднавшись, відродив-
ши наш Рід. Нікого, нічого і ніколи не можна
вбивати і знищувати у цьому світі. Можна і
потрібно лише перероджувати, адже все у цьому
світі – наше Творіння, наші Діти. Тож – переро-
джувати! І це можливо!!! У людини є така сила,
така здатність, Родом дана – Творити і
Перетворювати: Темряву – на Світло, Ворогів –
на Друзів, Зло – на Добро! До того ж, Зла як тако-
го немає, є відсутність Добра, так само як Темрява
є відсутністю Світла. Дай Світла, дай Тепла, дай
Добра туди, де їх не вистачає – і Гармонія відно-
виться, Світ переродиться! Лев Толстой говорив:
«Можливо, світ, в якому ми живемо – найкра-
щий із світів?!..» Без сумніву, ми – в Раю! І він
тут – на Землі – й іншого нам не потрібно!!!
«Щезло в людях служіння Красі, – скаржиться
цар Берендей у фільмі «Снігурочка» – і за це гні-
вається на нас Ярило-Сонце: і зими стали довши-
ми й суворішими, і літа коротшими і прохолодні-
шими…» Велику холодність в серцях людей помі-
чає цар Берендей, і це він вважає головною при-
чиною того, що трапилося.
136
Павло Тютюнник
Можливо, єдино корисний «науковий»
висновок із всієї нашої «наукової» «Епопеї-Одісеї»
полягає в тому, що пора б закрити кришку цього
«ящика Пандори» і перестати марно й даремно
цікавитись, а почати по-справжньому Святкувати
Життя, тобто Бути!!!
ЩО Є НАША РАДІСТЬ?
«Я це зроблю з радістю!» – так ми часто гово-
римо про бажану справу. Все, що з радістю зробле-
но, народжено – те на користь, на Благо. Те – і
собі, і людям. А що без радості – те не потрібно. Те,
що робиться з радістю – не тяжко… У цьому розу-
мінні вираз «Те, що потрібне – не тяжке, а те, що
тяжке – не потрібне» абсолютно справедливий!
Що є наша Радість? А все! Це – основа! Це –
необхідна умова Живого Буття! Немає Радості –
Життя немає! Зникла Радість з цього Світу! Життя
стало для більшості людей не в Радість! Зневажена,
збезчещена і розіп’ята Жіночність!.. А Її Сонце, Її
Коханий, Її Зачарування, Її Сівач і Хранитель
забув, хто він є, втратив себе!.. Порушено Гармонію,
порушено Єдність Світу, порушено Рід!
Цивілізація – це хвороба! Як нам зупинити
той мутний потік філософії, який породив усі
науки і «нашу» Цивілізацію – цю «болячку», яка
забрала у нас Радість? І як нам пробудити в собі
єдине, що нам потрібно для щастя – СОВІСТЬ?
Слово «совість» означає «злагоду в єствах», а це –
Гармонія. Це – Сила, котра тримає Світ. Відповідно
137
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
до нашої Совісті ми все і отримуємо в нашому
житті! Совість – це коли Людина для Людини – не
засіб, а – Мета! Не використовувати одне одного
для задоволення особистих корисних цілей, а слу-
жити одне одному – бути джерелом Радості одне
для одного! У цьому наша Совість Людська!!!
А коли є Совість, Людині Істина відкрита.
Вона знає і може все – Вона щаслива! І навіщо тоді
всі ці дурні надумані філософами і, по-суті, мертві
науки?!.. Світогляд має бути не науковим. а духо-
вно-моральним!
Совість і Правда, Висока Мораль мають пра-
вити Світом. І ми всі це знаємо в глибині серця.
Знаємо і мовчимо. Знаємо, що кажемо неправду і
продовжуємо промовляти її собі і Світові!
Виходить, що Совість не чиста! Страх задавив в
нас Людину. Цим Світом править Страх!
Цивілізація – це наш Страх! Его, тваринність
заповнили нас, як рукавичку у відомій казці!
Потрібно щось робити! Для початку зізнатися собі
у тому, що трапилося і забажати виправитися!
І цього достатньо – «процес пішов»! Адже нам Рід
допомагає! Ми – не самотні!
Колись ми були задіяні в цей «Закон Живого
Буття», в цю «Програму Творення Краси», але нас
переламали й перебудували, вклали іншу, хибну
програму в наш «комп’ютер». Хто, коли і навіщо це
зробив? Якщо ми Деміурги – Творці Світу, то
давайте візьмемо на себе відповідальність і не буде-
мо шукати ворогів, наприклад, якихось там при-
138
Павло Тютюнник
бульців. Ми і є ті самі «прибульці»: прийшли в цей
Світ й розвели в ньому Пекло («Ми в раї пекло
розвели», – писав Тарас Шевченко). Зрозуміли,
усвідомили кризу – давайте змінювати наше
Життя! А якщо не зовсім зрозуміли, давайте обго-
ворювати, давайте збирати «Віче», адже колектив-
ний Розум – сила безмірна. Разом ми могли б від-
повісти на будь-яке запитання. Разом нам Істина
відкрита, тому нас так роз’єднують ті, кому не
потрібна Правда. А головна істина, а, може, і
єдина, в тому й полягає, що нам потрібно бути
разом, адже ми – єдиний Рід Людський, єдина
Рідна Сім’я. Зробимо це – повернеться у світ
Краса, адже людина стане красивою. Заживемо
щасливо – і відновиться Рай на Землі!
ПОТРІБНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЛЮДИНИ!
Хто сказав, що потрібно вдосконалюватись і
розвиватись? Не розвиватись належало б, а роз-
криватись! Розкривати свою досконалість! Адже
людина і є абсолютна досконалість і розвинутість,
якщо їй не заважати Бути! Адже Вона в повноті
своїй і є весь цей світ! Ми спілкуємось з Людиною,
живемо в Людині і є Людьми! І вся Висота й
Краса, все Світло, яке лише може уявити наша
Мрія, наша Фантазія – все це є в нас! Все це –
Ми!
Така Вона, Людина! У цьому її найбільша
Таємниця! У цьому її Місія! Про все це нам про-
співав Її Голос – Голос Янгола Світла! Деміурга –
139
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Творця Світу! Тільки Людина на мить забула, хто
вона, але ми згадаємо, обов’язково згадаємо!
Людина відродиться – і Рай на Землі відновиться!
P.S. « З БОКУ ВИДНІШЕ!»
А знаєте, достатньо навіть однієї людини, яка
все це усвідомить, до якої прийде прозріння…
Навіть якщо вона одна в пустелі і немає з ким поді-
литися тим, що відкрилося, вона не одна – Її
чують! Її чує Рід! Її чує Змля-матінка! Ії чує Всесвіт!
Не сумнівайтесь, якщо це Правда – «процес
пішов»!… Прозрів один – прозріють всі! Світ почав
змінюватися на краще!!! От чим є наша Правда! Як
тяжко до неї дотягнутися! Як тяжко пробитися
крізь Цивілізацію, яка є Світом Неправди! Тому
знову потрібні Герої, щоб піти проти течії: відмо-
вившись від тваринної їжі (почиститись) і побачи-
ти все в істинному світлі, подивившись на наш світ
неначе збоку. А збоку – видніше…
P.P.S. НАЙВИЩА ЛЮБОВ
Всі релігії на Землі – породження Цивілізації,
породження наших страхів. Люди шукали в чомусь
захисту. Вони перестали бути Родом Єдиним і
стали слабкими. До того ж, почались війни між
людьми, тобто між братами – і Світ розпався! Коли
жили разом, не боялися смерті. «На миру і смерть
красна!» Страх смерті увійшов у нас, коли нас
роз’єднали, коли був порушений Рід. Цей страх
довго вбивала в нас Цивілізація.
140
Павло Тютюнник
Світ – у вогні! Світ – в агонії! Людина хворіє!
Тяжко хворіє Цивілізацією! Але настав і їй час!
І пора б їй на Безвість та на Безмір, там – її дім, там
її чекають… Ну – і з Богом! В добру путь!
Колись люди служили Красі, творили її і були
щасливими, адже Краса народжує радість у серці.
А коли Життя в Радість, Людина щаслива!
ТАК ЩО Ж НАМ, ВСЕ-ТАКИ,
РОБИТИ СЬОГОДНІ!
А, можливо, розв’язання наших проблем
пов’язане з Дивом. З несподіваним парадоксом?
Неспроста ж Пушкін писав: «…И гений – парадок-
сов друг!..» Якщо ми – Деміурги, то все, що є у
цьому світі, створене нами: і ця Цивілізація, і ці
Страхи, і навіть ця смерть!.. Все це – наше поро-
дження, наші діти – діти, яких не люблять! І навіть
той Безмір-Безвість – також наші діти, а, отже,
наш Рід. Досить з ними воювати! Досить їх відси-
лати, адже це знову війна з самим собою!..
Можливо, достатньо, усвідомивши все це,
пожаліти дітей нелюбих, дати їм бодай краплиноч-
ку людського тепла – і станеться Диво, станеться
Метаморфоза: вони стануть добрими й красивими!
Недаремно в старовину люди казали: «Смертонько
моя!», «Горенько моє!». Адже все живе – суцільний
парадокс, суцільне Диво, недоступне науковому
розумінню! А, до речі, і науки – також наші діти! Їх
також треба пожаліти! Адже їм так дісталося від
нас!.. Та й ті філософи… То все – ми!
141
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
Так що ж робити, «Горенько ти моє»?..
А, може, справді, процес уже пішов?!.. Ми
пожаліємо – і нас пожаліють! Нам всім потрібна
Жалість – як дітям! По-суті, ми всі і все наше
життя шукаємо Маму, щоб вона нас пожаліла!..
Жалість не може образити, адже народжена
від безмірно глибоких почуттів: Єдності Світу,
чуття Родинності і Неповторності всього Сущого!
Можна любити й не мати жалю!..
ЖАЛІСТЬ – наше істинне БЛАГО!
ЖАЛІСТЬ – це НАЙВИЩА ЛЮБОВ!!!
Макіївка – Київ
2014 р.
142
Павло Тютюнник
«Коні-люди»
Не завжди були часи, схожі на наші. Ми
живемо в епоху, коли багато що втратило свою
первинну, природну, істинну суть. Можна поміти-
ти, як навколо триває війна всіх з усіма і продовжу-
ється всередині кожної людини. Кожен воює сам із
собою, не помічаючи й не розуміючи всього без-
глуздя такого становища. Даремно сподіватись на
якесь щастя, якщо ми заблукали у цьому темному
безжалісному лісі, який називається Цивілізацією.
«Завдяки» їй, ми всі – котрі втратили себе в біль-
шій чи в меншій мірі – «змішалися в купу коні,
люди»… Найстрашніший результат цієї вакханалії,
що триває так довго й болісно, є повна втрата орі-
єнтирів, повне викривлення шкали цінностей,
трагічна втрата найбільшої цінності цього світу,
якою є Людяність.
Людяність – це Дух високий в нас, який мав
би бути присутнім в людях за самою їхньою при-
родою. Людина повинна завжди залишатися
Людиною, і поки вона відповідає своїй природі, то
може сподіватися на Радість і на Щастя. Однак
саме природу людини й викривила Цивілізація.
Чоловік і Жінка – це дві великі таємниці і два
начала Світу, це дві половинки одного цілого, чим
є Людина. Поки вони не разом, можна сказати, що
143
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
життя немає, принаймні воно безкінечно проблем-
не. А ось коли вони знаходять одне одного, наро-
джується Світло, народжується Любов, народжу-
ється Краса, народжується Світ, про який завжди
мріє й за яким сумує душа людська. Незалежно від
національності і часу, який за вікном, у всіх наро-
дів ця мрія, по суті, називалась і називається одна-
ково: це – Рай, в якому людина переживає стан,
близький до стану дитини, яку мати з любов’ю
пригортає до грудей. Там такий комфорт, там
такий безмірний зв’язок душ! Там душа співає!.. Це
істинна картина Світу: Мадонна з немовлям!
Так от, Цивілізація викривила, розірвала цей
Божественний зв’язок Матері і Сина. Цю
Божественну Таємницю взаємостосунків жіночого
і чоловічого начал. Нині зневажена, розтоптана,
скривджена Свята Жіночність. А Жіночність це –
Материнство, це – Праматір Світу, це – начало
всіх начал. Вселенська Жіночність – це те, чому
усвідомлено, а часто неусвідомлено в усі часи слу-
жили й співали пісні всі істинні поети і художники,
всі істинні творці. Сьогодні Діва перестала бути
Царицею Світу, а невинність і цнотливість, ця
велика божественна таїна, ця найтонша нить, на
якій тримається весь світ, втратили свою цінність в
очах нинішніх людей. А вони ж є найбільшим
скарбом Роду, і якщо про це забуваємо, то людство
приречене на виродження, що й трапилося на сьо-
годні з нами, бо Світ нині під владою Цивілізації,
а, отже, розпусти, розпусти в усьому. На заміну
144
Павло Тютюнник
Людині-Янголу прийшла Людина-Тварина,
Людина-Звір.
Чим яскравіші, чистіші, стосунки між чолові-
ком і жінкою, чим більше вони відповідають своїй
первинній природі чоловічого і жіночого, тим біль-
ше взаємне тяжіння між ними, тим яскравіші й
красивіші почуття і стосунки виникають, тим кра-
сивіші й здоровіші діти народжуються від такої
Любові. Можна сказати, що тоді ці діти (народжені
від такої Любові), приречені бути щасливими у
цьому житті.
Якщо стираються грані і відмінності у пове-
дінці та в стосунках між чоловіком і жінкою, коли
жінка грубішає, втрачає Жіночність, ту безмірну
таїну, ту Божественність, яка і є джерелом усього
Світу, тоді можемо спостерігати усереднене
«Воно». Із сучасними чоловіками відбувається
схожа метаморфоза із знаком мінус: втрата муж-
ності, чванливість, капризність, лінь, в’ялість,
себелюбство, невластиві справжньому чоловікові.
Все це – наслідки того індивідуалізму й егоїзму,
який процвітає. Це – головні «плоди» нинішньої
цивілізації. А его, індивідуалізм – це тваринність,
невластиві справжній людині. Тож «завдяки»
цивілізації людина втрачає свою Божественну
природу і все більше й більше відповідає тому
визначенню, яке дають їй деякі сучасні вчені, які
вважають , що людина – це «соціальна тварина».
Але людина – не тварина! Людина – це Ангел
світла, це Таємниця велика, яку жодній цивіліза-
145
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
ції ніколи не розкрити, бо це сфера нераціональ-
ного, це – сфера Духу!
У справжній любові відбувається не тваринне
змішування, а Божественне злиття, поєднання,
набуття цілісності, доповнення одне одного до
цілісності, гармонії. А це – щастя! Це – Рай! Ось
чим є Любов Земна і Небесна, такі її дари. Диво – у
справжній Любові зберігається цнотливість душ!
А секс – це «любов» тварин, це те, що людину
виводить на рівень тварини, тобто на рівень без-
духовності.
Сексуальна революція – це зло. Навіть роз-
мови про секс – це зло. Все, що творить Цивілізація
у стосунках чоловіка і жінки, є злом. А людська
Любов – це не секс, це – таємниця велика двох
Родів. Це – Божество Світу. Це – джерело всього
Життя. А цнотливість – це скарб Світу, це – висо-
ке стояння Душі, її небесний політ. У тих, хто
любить по-справжньому, цнотливість Душ зберіга-
ється і навіть підноситься. Із цнотливості й неза-
йманості народжується Краса. І діти прекрасні,
коли вони народжені від справжньої Любові. А секс
тваринний нічого, крім спустошення душ, не при-
носить, адже це рівень задоволень. І це – рівень
тварин: вони більшого, ніж задоволення не зна-
ють, бо вони бездуховні. Людині ж доступні, необ-
хідні Радість і Щастя, а це їй може принести тільки
справжня Любов. Цивілізація змішала в купу коні,
люди… Дуже може бути, що саме ті кентаври із
міфів Давньої Греції були продуктом наукових екс-
146
Павло Тютюнник
периментів, проведених у свій час цивілізацією
Атлантів. Коні-люди… А давайте не змішувати
грішне з праведним, красу з потворністю, чистоту
з брудом, а людину з конем (до речі, може, за таке
змішування постраждала Атлантида), адже все має
бути за Родом своїм. А Рід – це найдавніший і най-
головніший Бог у праслов’ян. Від нього все пішло
Бути!.. А інакше – розпад, розлад і деградація, що і
відбулося з нами за останні віки. У наш час також
проводять генетичні експерименти над людьми, як
і в Атлантиді. Мабуть, ми повторюємо її шлях, бо
хвороба у нас одна – Цивілізація. А це завжди
деградація і самовбивство. Ми живемо в епоху
людини-тварини, але вона завершується. Настав
час справжнього відродження і реабілітації людини
як такої, час її другого народження – народження в
Духові, набуття свого істинного імені. Люди – це
Ангели Світла, які творять Добро, служать Красі,
живуть у взаємному служінні. А все це – умови Раю
на Землі. Людина відродиться – Рай відновиться!
А зараз людство тримає екзамен: «бути чи не бути?»
Всі ми беремо в ньому участь. Хіба можна вважати
нормальним суспільство, яке допустило фашизм,
Хіросіму, Чорнобиль, бездуховність і розпусту? Не
можна погодитися, що, мовляв, такий цей світ, що
в житті все можливе. Все можливе у звірів і у тва-
рин, які не обмежені Мораллю. У людей же все має
бути достойним, красивим і людяним. Теперішнє
життя не відповідає істинній природі людини, її
високому званню, істинному призначенню, бо
147
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
порушено Рід і втрачено Мораль, а людина – це
стовідсоткова Моральність. Інакше – звір, інак-
ше – соціальна тварина, що ми і спостерігаємо.
Триває екзамен. Хто екзаменатор? Напевно,
Рід. Ми всі беремо в ньому участь. На зламі епох
відбувається Віче, відбувається Майдан в душах
наших.
* * *
Мало хто стане оскаржувати, що діти мали б
народжуватися лише від справжнього взаємного
Кохання батьків і виростати в сім’ї, де батько й
мати поважають, цінують одне одного і зберігають
кохання. Без сумніву, народженим і вихованим в
такій атмосфері буде відкриватися Краса Світу.
Вони пізнають Істинну Радість! Пізнають і сотво-
рять її для себе й для інших. Все це є умовою щас-
ливого сімейного життя, а, отже, життя як такого.
Але чи так ми живемо?
Нинішній час вніс багато цинізму, вульгар-
ності і бруду в характеристику цих стосунків
(Чоловік-Жінка), прагнучи виправдати те, що
наша Совість не може виправдати: Некраса,
Невисота, тобто Бездуховність. Цей войовничий
матеріалізм втоптав у бруд багато духовних ціннос-
тей, серед яких найбільша: ЧОЛОВІК І ЖІНКА.
На наше щастя, ще збереглося в людях достат-
ньо справжньої людяності, і культурна спадщина
народу свідчить, що іще порівняно недавно
по-справжньому цінували такі людські якості, як
148
Павло Тютюнник
честь і гідність, повага до традиції, особливо в
питаннях, пов’язаних з Родом. А найяскравішою
головною подією у всьому цьому є створення сім’ї
і народження дітей. У цьому священному таїнстві
скільки взаємної поваги і турботи проявляли люди!
Сім’я була мірилом усіх людських чеснот: «Як
живе твоя сім’я, отака тобі й ціна!»
Київ
2014–2015 рр.
Розділ 5
Афоризми
Павла Тютюнника

151
* * *
Найцінніше у житті – це інша людина. Бо саме
люди, їхнє ставлення до нас творять наше Щастя.
* * *
Людина і співак – слова-синоніми. Ми тільки
тоді й живемо, коли співаємо. Бо пісня – суть наша!
* * *
Як паросток крізь асфальт, так людина з
допомогою голосу пробивається до своєї істинної
сутності.
* * *
Людина – велика таємниця Всесвіту. Вона і є
увесь цей Світ.
* * *
Коли пісня співає Людину, проявляється непо-
вторний аромат душі кожного.
* * *
Краса і Добро тотожні. Краса – мета і суть
цього світу.
* * *
Краса – суддя всьому. Де краса – там близько
до Істини.
152
Павло Тютюнник
* * *
Можна жити скільки-завгодно довго, але не
бути старим. Ми не тому слабшаємо, що старіємо,
а старіємо тому, що слабшаємо. Вихід – не втрача-
ти зв’язку з Родом, який є джерелом життєдайної
сили.
* * *
Коли листочок на дереві – він живий, усі якості
дерева належать йому. Ми – листочки на Дереві
Роду. Якщо живемо не за його законами – життя
немає.
* * *
Все, що єднає людей є добро. Все, що роз’єднує –
зло. В єдності людей їхня сила і краса.
* * *
Спів – це завжди про найвищу мрію. Мріяти
потрібно, мріяти, коли співаєш!
* * *
Поки співається – поки й живеться!
* * *
Простота і щирість – ось таємниця справжніх
Творців, секрет по-справжньому великих художни-
ків. «Тут і зараз, і все! Виявляється, по-справжньому
жити – повністю перевтілюватись. Чим більше
перевтілень, тим більшою мірою ти – Людина.
153
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
* * *
Відкрити в людині голос означає відкрити її
неповторність, відкрити заново її ім’я, аби вона ще
раз прокричала світові: «Аз – єсьм!», як колись про-
кричала при першому своєму народженні.
* * *
Життя – це Радість, життя – це Свято!
Тому треба не просто жити, а святкувати!
* * *
Здатність творити живе – то і є талант і
геніальність. Всі ми – генії, коли перебуваємо в стані
«коли співається», коли співає душа.
* * *
Людина втратила Радість, втратила свою
Красу і Силу, коли було порушено Родове Коло, коли
люди перестали жити Єдиною Родиною, Сім’єю
Єдиною.
* * *
За народженням своїм і за призначенням ми –
Боги, а перетворюємось в жалюгідні відблиски
колишньої висоти; має відбутися животворний про-
цес реабілітації людини, аби на Землю повернувся
Рай.
* * *
Країна – це не гори, не ріки… Це – люди!
154
Павло Тютюнник
* * *
Альтернатива Смерті не Життя, а народжен-
ня. Народжуватись, народжуватись, народжува-
тись… (ланцюжок народжень) Це і є по-справжньому
живе Буття.
* * *
Життя настільки несподіване, світ настільки
утаємничений – все може змінитися в один момент…
З будь-якої ситуації існує вихід. У житті часом як у
казці…
* * *
Голос – це душа. Голос – це натура. Голос – не
інструмент, а тому не варто розкладати його на
елементи. Не технікою потрібно займатися, а ста-
ном душі, дзеркалом якої є голос.
* * *
«Життя склалося, як пісня» – найвища оцінка
життю, що склалося. Тож треба так жити, щоб
душа співала!
* * *
Місія людини – Рід свій достойно представити
у цьому світі, аби кожен з Роду нашого через нас міг
Бути і святкувати це життя.
155
ПРИРЕЧЕНІ НА ЩАСТЯ!
* * *
Саме люди роблять нас щасливими. Ми повніс-
тю залежимо від їхнього ставлення до нас.
* * *
Здоров’я – це молодість, а молодість – це
здоров’я.
* * *
Людина є тим, що вона їсть. Коли перестанемо
їсти тварин (братів наших менших), перестанемо
«їсти» одне одного.
* * *
Поки співається – поки й живеться!
* * *
На противагу тварині, людина не повинна була
б прагнути до абсолютної свободи, а навпаки: пови-
нна була б прагнути до абсолютної залежності від
Совісті. А це і є – Духовність.
* * *
Людина – це таємниця велика, це – безмірні
можливості. Людина – це розкіш, це – щастя. Бути
людиною, спілкуватись з людиною – Щастя!
* * *
Людина і абсолютна свобода – поняття несу-
місні. Людина і служіння – поняття тотожні.
156
Павло Тютюнник
* * *
Спів – не процес, не справа, це – стан, коли
тебе переповнює Дух високий.
* * *
Колись на Землі був Рай – світ живого Буття,
колись життя було людям в радість. Повернемо
Радість – повернеться Рай!
157
Зміст
Від автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Від редактора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
Розділ 1. Спів – це світогляд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
Коли ми ще літали . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
Проспівайте себе, будь ласка! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
Людяність – насолода душі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20
Не імідж, а ім’я! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
Таємниця творчості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24
Свято Життя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Древо щедрот або Все за законами Роду свого . . . . . . . . 27
Як співається – так і живеться . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
Жити чи бути? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
Будьмо разом! Будьмо всі! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
Високе стояння душі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38
«Таємниця велика!..» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44
Коли ще Боги нам служили . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
Видубаймо разом! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48
158
Приречені на щастя! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51
Народження краси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53
Те, за чим скучила душа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56
Повертаймо казку! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
Всі ми – генії! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63
«Мишка», що витягнула «ріпку» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64
Про вічну молодість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68
Розділ 2. Як треба співати («методичка невеличка») . . . . . . . 71
Дорости б до стану квітки! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73
Як розбудити і розспівати природний голос . . . . . . . . . . 78
«Коли співається!» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
Людина – «птах співочий» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84
Пісня нас співає! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87
Пісня врятує світ! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
Якщо хочеш бути красивим і щасливим! . . . . . . . . . . . . . 94
Натхнення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
Не бійся! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97
Розділ 3. Із почутого на майстер-класах маестро . . . . . . . . . . 99
Розділ 4. Іще деякі статті автора . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
Найвища любовабо Знову потрібні герої! . . . . . . . . . . . 119
«Коні-люди» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142
Розділ 5. Афоризми Павла Тютюнника . . . . . . . . . . . . . . . . . 149
Популярне видання
Павла Тютюнника
Приречені на Щастя!
Підписано до друку 09.06.2015. Формат 84х108/32.
Папір офсетний. Друк офсетний.
Ум. друк. арк. 8,4. Обл.-вид. арк. 3,9.
Віддруковано у ПАТ «ВІПОЛ»
Україна, 03151, м. Київ, вул. Волинська, 60
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру
серія ДК № 4404 від 31.08.2012 р.

Вы можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.

Оставить комментарий

Договор об общих условиях создания и доверительного управления имуществом общего фонда банковского управления